Перед іпсошниками постчервоної імперії стоїть те саме амбітне завдання. Описані методи використовувалися совітськими та китайськими силами, щоправда Китай просунувся неймовірно далі стосовно цього. Чого варта тільки діяльність, описана в нашумілій книзі “Прихована рука Китаю”. Але вона не така пріоритетна зараз, тому я надто не заглиблювався. Водночас сфера обслуговування олігархічних еліт перейняла описане та навіть занадто. ФСБ було передано методи КДБ разом із величезним ресурсом із задурювання. Якби ж це тільки розповсюджувалося на один окремий запертий чумний барак, це не було би такою проблемою. Так… тимчасовий негаразд.  Але все просто не буває, тому для вступу та кращого розуміння патернів я й пишу цю статтю з акцентуванням уваги на зовнішніх аспектах на противагу внутрішнім.

Згідно з визначенням, професіоналізм у психологічній війні висуває вимогу до фахівців: озброїтися не лише науковим знанням про поточний конфлікт, але й щодо проходження окремої підготовки задля набуття досвіду навмисного впливу на психіку людей. Тобто виконання психологічного впливу на цивільне населення або військовослужбовців іншої країни з метою не лише військових цілей, але й радше політичних. Подібна практика офіційно може вестися тільки зі змаху руки президента чи Ради національної безпеки, але формально цим правилом нехтують залежно від потужності виконавчої влади та авторитету законодавства. Що й виливається в перетік кадрів із державного апарату до ЗМІ, які перебувають під контролем різних політичних угруповань або фінансово-промислових груп, включаючи транснаціональні корпорації.

З цього постає народне трактування психологічної війни як стихійної бучі у використанні некваліфікованого впливу однієї групи на іншу, підвищуючи ефективність з 0 до приблизно 1% з метою підпорядкування або створення життєвого простору, як казав один відомий діяч. Така боротьба існує з моменту розвитку людства як виду, тож є не такою цікавою. Сьогодні результат досягається більш вишуканими технологічними методами з урахуванням помилок пращурів, але — більше власних.

Психологічний вплив може здійснюватися різними методами. Тут на думку першими спадають методи політичні та військові. Можливий противник намагається впроваджувати у свідомість населення та війська ворожої країни ідеї та настрої, що вигідні лише агресору та взаємозаперечні за спрямованістю. Наприклад, він сприяє розпалюванню націоналістичних упереджень та невдоволенню політичними чи економічними заходами уряду. Тим є більш руйнівні наслідки боротьби мотивів і зниження бойового запалу. Одночасно суперник впливає військовим засобами, наприклад, розміщуючи особовий склад чи ракети біля кордонів задля психологічного тиску вкупі з відлякуванням потенційних інвесторів. Далеко ходити не варто, СРСР і США не цуралися такого в різні часи. Перший — біля кордону з Китаєм, у В’єтнамі та на території Куби. Ілюстративним прикладом других може слугувати інцидент 1994 року, коли США вислали 20 бойових кораблів до берегів Гаїті. Для підсилення психологічного впливу може використовуватися комплекс торгових і фінансових санкцій, спрямованих на економічний підрив потенційного опонента. Згадані методи використовуються комплексно, у синергії, поодинці не відрізняючись ефективністю.

Зазвичай тривалість загрозливого періоду містить період підвищеної напруженості, що може тривати від 1-2 до 8 місяців, а також період раптового загострення ситуації, що відповідно може продовжуватися від 5 до 25 днів.

Ці терміни визначаються динамікою подій та ефективністю прийнятих політичних заходів у врегулюванні конфлікту.

За словами фахівців, під час сприяння формуванню в противника негативного ставлення стосовно можливості війни справа образливо проста та для досягнення бажаного результату смикаються всього дві ниточки: країна в цілому та родина зокрема. Найкращий розклад тут у здобутті технічної перемоги та уникненні війни з хоча й меншим, але профітом. Цивільне населення в порівнянні, очевидно, є менш ідеологізованим за військових, але й пропорційно більш вразливе психологічному тиску ворога. Сторонньому спостерігачеві помітно, що психологічні операції, спрямовані на цивільне населення, мають за мету вплинути на його свідомість шляхом впровадження поглядів, орієнтованих на зниження готовності людей брати активну участь у війні, підірвати морально-політичну єдність. Тут агресор не цурається мальовничих образів наслідків війни та методичок, як швидше та простіше все закінчити. Часто він діє способами прямого залякування, мов “як ви можете нам опиратися”. Ця палітра доповнюється класичними спрощеними гаслами з критикою їм протилежних.

Окремою частиною впливу на цивільне населення є дискредитація військового керівництва. Кропітка праця з відбору біографічних нюансів спрямована на заплямування образу командного складу та/або політичної верхівки опонента, як-от глузування над поглядами, які пропагує та відстоює керівництво противника, аж до відвертих пліток і дезінформації про них, але з чітким розмежуванням “гарних” і “поганих”. Але є підхід, який складніше викрити, це — надмірне привертання уваги до помилок або висловів, з ярликами та приниженням гідності окремих осіб верхівки. 

Ілюстративним прикладом є генерал Джон Шалікашвілі, який більше відомий із позиції верховного головнокомандувача сил НАТО в Європі (1992–1993). Журналісти розкрили та оприлюднили компрометувальні документи, де йшлося про те, що батько американського генерала, Димитрій Шалікашвілі, служив у військах СС під час висадки в Нормандії. Він пройшов шлях від воїна польської армії, а після її розгрому перекваліфікувався до спеціального грузинського батальйону, що входив до складу СС, залучивши родичів, що були не останніми людьми в Німеччині. Навіть попри твердження міністра оборони США, що минуле батька в армії СС не має жодного відношення до служби його сина в американській армії, цей скандал став однією з причин швидкої відставки Джона Шалікашвілі з його посади.

У цьому контексті варто зупинитися, щоб згадати про розподіл пропаганди на білу, сіру та чорну.

Перша, очевидно, посилається на офіційні джерела з уряду або командування та не маскує свої цілі. Сіра пропаганда не цурається підтасовування фактів та є компромісним варіантом між чорною та білою, може посилатися на будь-які джерела інформації. Перевірка даних виноситься за дужки, та й завдання такого не має. Чорна пропаганда завжди приховує джерела та має на меті повний обман. Певні моменти в психологічній війні є контрінтуїтивними, та тим тема й цікавіше, бо використання як суто чорного наративу є хибним, так і всі інші. Результат є наслідком грамотного (або неграмотного) поєднання всіх різновидів. Отже, наступний висновок — наголос на використанні спеціальних технологій психологічного впливу, які враховують особливості індивідуальної та соціально-психологічної природи їхньої жертви. Психологічний вплив проявляється в різних аспектах психіки окремої особи, груп людей і загальної суспільної свідомості. Виражається він у чотирьох основних напрямках, таких як: знання та цінності, уява та пам’ять, емоції та настрої, особливості комунікації й взаємини тощо. У підсумку маємо, що психологічний вплив досягає максимального реального ефекту лише тоді, коли враховуються унікальні особливості функціонування індивідуальної, групової та суспільної свідомості, які притаманні конкретним сферам.

Тобто якщо атака ведеться на потребово-мотиваційну сферу, то головною характеристикою її досягнень є вплив на напрямок та інтенсивність прагнень та бажань у людей. Якщо впливають на емоційну, тоді це позначається на  взаєминах між людьми. Коли під ударом дві ці сфери, то відкривається можливість подавлення вольової активності, що матиме наслідки, які впливають на корегування поведінки. Подібна комбінація відкриває вікно впливу на поведінкову сферу та регулювання своєрідності взаємин, визначає співпрацю або конфлікти шляхом створення комфорту чи дискомфорту. Наприкінці підбивається підсумок картини світу та засобів світосприйняття через вплив на пізнавальну сферу.

Психіка людини складається з компонентів, пов’язаних із потребами та мотивацією, інтелектом і пізнанням, емоціями та волевиявленням, а також комунікативно-поведінковими аспектами. Стан між ними є або врівноваженим, або з явним перехиленням на користь будь-якого з них. Обидва обґрунтовані крайнім або гранично допустимим ефектом когнітивного дисонансу, на який і полює психологічне військо.

Існує спокуса сказати, що для психологічного впливу необхідно спочатку викликати відхилення та порушення у функціонуванні окремих складових психіки об’єкта впливу. А далі вже всім відомі “ефекти доміно”, тільки стосовно рівноваги між компонентами задля провокування бажаного стану когнітивного дисонансу. А далі вже відбувається відкат жертви в нормальний стан із гідним балансуванням, але вже змінивши переконання або тільки в процесі цих же змін. Зважайте, що змінити довгострокову стійку поведінку людей через психологічну війну можливо лише в тих кількостях, у яких вдається вплинути на систему їхніх уже сформованих уявлень. Нові установки можна продукувати потім на цьому підґрунті. Насправді тут ключів до людської душі не так багато та й багатьом вони здаватимуться очевидними. Гарантом успішності перетворення установок є відповідність потребам і мотивації конкретної людини з поясненням загальної спрямованості процесу. Раніше згадані методи комбінування різних видів пропаганди тут будуть у пригоді, бо ефективність зумовлена різноманітністю методів, а джерела викликають довіру. Завершується битва поразкою індивіда, якщо навколишня реальність підтверджує інформацію, яку людина сприймає під час психологічного впливу.

З цього підбивається цікавий підсумок. Психологічні операції, що проводяться в мирний час, а саме в раніше згаданий загрозливий період, є практично еквівалентними стратегічним психологічним операціям уже під час активних бойових зіткнень із різницею в потужності розгорнутих сил. У першому випадку виконуються короткострокові, хоча й цілком глобальні завдання зовнішньої політики. Тобто дискредитація військового та політичного керівництва противника як серед громадськості, так і серед політикуму третіх країн для схилення останніх на свій бік у кращому випадку, або підриву їхньої впевненості в обороноздатності жертви. Тому вони з меншою ймовірністю укладуть союз або інші військові угоди. За вдалої реалізації продукується підтримка та позитивна оцінка власної країни та її майбутніх звершень. Завершується традиційним закликом до цивільного населення та, особливо, збройних сил до дій, спрямованих на руйнування звичного життя та взаємодію суспільства й армії. Методом є стимулювання розчинення релігійних і націоналістичних упереджень у середовищі. Також сюди входить розпалювання суперечностей між різними соціальними й національними групами в складі суспільства ворога, а також підштовхування антиурядових сил усередині цього суспільства до активних дій, що може виявитися формуванням “п’ятої колони”. Це уможливлює продуктивне протистояння психологічним операціям супротивника.

Суб’єктивно цікавішою я вважаю постановку довгострокових завдань. Під прицілом тут опиняються дві категорії: ворог і його потенційні союзники. Проти другої стратегічні завдання відрізняються, але все ще цілком можливо провести паралелі. Наприклад, коли серед союзників жертви “сіється” власний авторитет, тобто довіра до війська, сили або моральності. Водночас цивільне населення ворога має вже не вірити у своє керівництво. У тому числі це досягається вищезгаданими методами з дискредитації власного вищого керівництва докупи з глузуванням із доктрини та військових ідеалів. Підсилюється це демонстрацією переваги з усіх боків: економіки, війська, політики та духовності, аж до прямого залякування. Тобто варто підтримувати заходи, спрямовані на відображення військової міці, політичний тиск, економічну блокаду, припинення культурних і наукових обмінів та ін. Після цього народ вже не з таким азартом, або й зовсім без нього дивиться на керівництво та можливу війну. У коаліції спровокували розкол.

Насправді за спрямованістю їх можна поділити на чотири види (якщо враховувати засоби проти військового керівництва, то кількість зростає).

1. Ті, що ведуться безпосередньо проти цивільного населення. Збоку можуть виявлятися “лагідними”, коли використовуються гуманні методи для сприяння позитивному ставленню до власної країни та її військ, або “жорсткими”, застосовуються різноманітні засоби та прийоми для маніпулювання громадською свідомістю з метою обману та введення в оману. Зазвичай співіснують із бойовими діями або є їхнім передвісником ще в мирний час.

2. Прямий обман і підрив морального стану через дезінформацію. Це є досить поширеним видом акцій, що охоплюють як пропагандистські, так і військові дії під час ведення збройної боротьби. Я можу навести два вартісних приклади. У Чечні російські війська здійснювали успішні наступи, використовуючи розташовані на широкому фронті звукові станції для відтворення в нічний час звуків робочої бойової техніки. Цікавий, але з недоведеною ефективністю інший приклад — операція “Душа, що блукає” (Operation Wandering Soul С “Блудні душі” в офіційному перекладі) з метою спонукати сили північного В’єтнаму до дезертирства або зменшити бойову ефективність шляхом аудіозаписів, що імітують голоси загиблих побратимів, які б підривали дух бійців. У багатьох віруваннях якщо поховання відбувається неправильно, то душа постійно блукає. Але у В’єтнамі потойбічний контакт сприймається інакше, коли родичі можуть спробувати спілкуватися з ними в річницю смерті або неподалік від місця їхньої загибелі. 

На ділі ж ефективність цих “потойбічних” записів не була доведеною. Якщо солдати не вірили в правдивість звуків і розуміли, що це — запис, то просто стріляли в теоретичне джерело звуку, тобто по позиціях сил США. Програма Ghost була остаточно припинена американським урядом на початку 1970-х років. Схожа програма для Конго, з аудіозаписами, що імітували розгніваних місцевих богів, як засіб контролю населення не знайшла практичного застосування. Раджу прослухати в навушниках посеред ночі, хоча б заради розширення світогляду, а потім — із субтитрами.

3. Проведення психологічних операцій на користь опозиційних сил і дисидентських рухів є актуальним як у мирний, так і у воєнний період. Тут мова йде не про пряме фінансування цих угруповань, а радше про створення плацдарму для їхньої ефективної роботи з населенням та надання моральної й іншої підтримки опозиційним силам і дисидентським елементам, що перебувають на території противника.

4. Завершується це культурною експансією. Багато країн активно працюють над свідомим поширенням своїх “культурних” ідеалів та принципів серед населення інших держав. Це, з одного боку, може спричинити установлення моральної та культурної залежності одних від інших, а з іншого, сприяти порушенню традиційних культурно-етичних уявлень у суспільстві, що може призвести до деградації національної свідомості.