Цієї весни я нарешті добрався до Дніпра. Панк-метро та інші плюшки, що хотів побачити — побачив, але сьогодні мова йтиме про інше. Вокзальний туалет був саме таким, яким я його очікував уздріти, де єдиним промінцем надії виступав новенький термінал. Шкода, що не помістили його в плівку, було б смішніше. За ним розташувалася касирка з в’ялою посмішкою. Її стратегічною задачею було зафіксувати мою поразку, хай навіть і тільки між нами. Це був день утиску громадянських свобод. Власне, як і будь-який інший день. Жарти жартами, але була група американських підлітків котрі сприйняли останні тези серйозно. Лампи собі палахкотять, а стіни символізують відчуття втіхи від упевненості в завтра. Але відчуття крінджі перш за все йде від неможливості прийняття, тож і воно поступово розвіюється. Зрештою, усього 7 гривень списані.

Постіронія довжиною в реальність

Перед чотирма старшокласниками з Дейтона стояла амбітна задача з боротьби з платними туалетами на законодавчому рівні. Уявімо: якщо б у вас не було дріб’язку, то залишалось або змиритися, або ганебно пролазити під дверима вбиральні. Жартівлива компанія доносила суспільству простий коментар у складних взаєминах людського та божественного, захисті гідності та особистої свободи. Чи слід вважати вбиральню невіддільним правом людини? Оплата за користування туалетами з прагматичного підходу до фінансування проєктів перетворилася на обговорення моральних та етичних питань із страхітливою швидкістю. Небойовий риторичний підхід комітету допоміг значно підвищити свідомість суспільства, залучити підтримку та сприяти мирним протестам.

У 1893 році на Всесвітній виставці в Чикаго перерізали формальну стрічку початку боротьби за доступ до туалетів, що встановила прецедент на їх обслуговування на десятиліття вперед. Санітарна компанія підготувала 2221 туалет у 32 місцях для мільйонів відвідувачів. Частина з них була безкоштовною, але позбавленою розкішних аксесуарів, на кшталт мила або рушників. Квиток в еліту, а за сумісністю — перепустка до платних туалетів, коштував 5 центів для гостей виставки. Треба розуміти контекст етичних норм кінця XIX-го століття, коли збереження статусу-кво було зумовлене радше питанням пристойності та неможливості обговорення середнім класом тілесних функцій, аніж практичністю та незгодою. Що цікаво, комітет в одному випуску свого видання Free Toilet Paper стверджував, що телефонне опитування, проведене Akron Beacon Journal, показало, що менше половини людей погоджуються, що платня за туалет сприяє їхній якості та чистоті.

У газетах декількох штатів з’явилася стаття, де повідомлялося про введення платних туалетів і висловлювалася критика щодо Clow Sanitation Co за їхнє «оподаткування природних потреб». Експеримент зі впровадженням платних туалетів на Всесвітній виставці в Чикаго виявився неоднозначним за результатами.

Дебати стали каменем спотикання одразу кількох впливових груп. Багато років точилися суперечки між лобістами, власниками бізнесу, монетарними компаніями та, як не дивно, законодавцями. У 1970 році Лос-Анджелес став першим американським містом, яке заборонило платні туалети в державних будівлях. Цей крок став за приклад для інших міст і штатів, які також вирішили заборонити платні вбиральні в громадських місцях. Хоча кілька штатів пішли ще далі, обмеживши або заборонивши їх ще й у приватних чи загальнодоступних будівлях. Але до цього ще кілька років.

Комітет з ліквідації платних туалетів у Америці (далі — CEPTIA) — це продукт свого часу та місця.

Загалом то й проблеми не було, скарги були не численними. Ба більше, газети публікували точний оборот прибутків, дозволяючи фантазувати читачу про те, як його четвертак йде на суспільний добробут, допомагаючи ладу міста. Але мирне співіснування закінчилося із соціальними та політичними змінами 60-х років.

А саме зі зростанням популярності ідей соціальних рухів за громадянські права, антивоєнного руху та фемінізму другої хвилі. Останній став ситуаційним союзником, оскільки платні туалети стали питанням, яке об’єднувало жінок за будь-яких обставин, на фоні безкоштовних пісуарів. Права жінок урешті-решт перемогли інтереси уряду й виробників платних туалетів у таких визначних місцях, як Каліфорнія та Нью-Йорк. Це стало кроком до легшої перемоги в цій боротьбі в інших штатах.

У червні 1970 року CEPTIA провела свою дебютну зустріч у місті Дейтон, штат Огайо. Ініціатива належала групі з чотирьох студентів старшої школи та коледжу, з яких двоє були вражені неприємним досвідом із платними туалетами під час подорожі вздовж магістралі Пенсільванії. Скромний початок тільки додавав ентузіазму, тож за 6 років їм вдалося збільшити кількість прихильників із початкових 48 до приблизно 1500 людей із 7 регіонів.

Організація створила гасло «Ми змиємо їх!» і спонсорувала річну премію «Томас Креппер» для визнання осіб, які зробили значний внесок у боротьбу з платними туалетами. Також вони видавали щоквартальну агітку під назвою «Безкоштовний туалетний папір» для своїх членів, де подавалися детальні аргументи проти платних туалетів та звіти про прогрес у боротьбі з ними в різних штатах. Окрім цього, активісти писали листи до газетних редакцій та лобіювали перед обраними представниками. До того ж вони ініціювали відділення в Чиказькому університеті, Університеті штату Кент, Університеті Джона Гопкінса, Гарварді та інших місцях, що дозволило їм розширити свою впливову присутність національно. Лідери та голови відділень активно просували свої інтереси через виступи на пресконференціях та в законодавчих дебатах, що дало відчутні результати в Чикаго, Флориді та на Алясці. Членські внески розміром 25 центів надходили з усіх куточків країни.

Зрештою, успіх почав наближатися. Dayton Daily News опублікувала редакційну статтю із закликом до ліквідації платних вбиралень у муніципальному аеропорту Кокса, де 34 платні туалети принесли 11 400 доларів США в 1971 році (наразі це приблизно дорівнює $86,429 через інфляцію).

Головна причина такої тривалості дискусії — неможливість серйозного сприйняття більшістю людей

Цікавим здавалося співвідношення між кількістю безкоштовних і платних туалетів, що, здається, відображало ментальність «один з трьох безкоштовних» із 1893 року. Американці толерували таке положення, допоки мали альтернативу. Багато штатів не виявляло бажання приймати законодавство, яке обмежувало або забороняло використання платних туалетів. Зі свого боку вони аргументували це повагою до приватного бізнесу та поглядами на можливу приватизацію послуги туалетів.

Мічиган був першим штатом, який заборонив платні вбиральні в приватних приміщеннях. У 1975 році за наполегливістю Мічиганської комісії з контролю за алкоголем у цьому штаті було прийнято законодавство, що забороняло платні туалети у всіх барах та ресторанах із ліцензією на продаж алкоголю. Нью-Гемпширська палата представників прийняла законопроєкт, який забороняв платні вбиральні у всіх приміщеннях, доступних для громадськості, за винятком тих, де пропонувалися безкоштовні. Коннектикутський законодавчий орган обговорював право компаній збирати плату за користування туалетами та вирішив запропонувати законопроєкт, який дозволяв би платні вбиральні в приватних будівлях лише в разі наявності безкоштовних. Водночас він вимагав від власників бізнесів надавати ключі тим клієнтам, які не мали потрібної суми, щоб користуватися платним туалетом.

«Ми зробили те, що не вдавалося нікому до нас, а саме перевели дебати з чистого жарту на серйозні дії»

Після поетапного введення заборон у штаті за штатом робота приблизно половини платних туалетів у країні була припинена, і комітет оголосив про перемогу, сигналізуючи жителям Дейтона продовжити своє повсякденне життя. Думаю, у багатьох тоді з’явилася думка: «Як це, що тепер робити?» Але водночас населення зраділо: «Тепер нарешті ми зможемо нормально сходити до безкоштовного туалету». Хтось пішов працювати професором математики в Бостоні, а хтось став автором онлайн-курсів. Однак самовідданість цієї групи більшістю вже забута.

Найбільше «сливок» зібрав Майкл Ґессель. У роки його студентства він подавав заявку на літнє стажування до конгресмена, що представляв Дейтон та округ Монтгомері. І це вразило помічника, котрий розглянув його заявку з думками: «Це лідер команди, що припинила роботу платних туалетів в Америці? Ми повинні залучити цього хлопця».