Футбол на олімпійських іграх має складну історію. Початок XX століття, до Чемпіонату світу ще далеко, але невеличка організація в Цюриху кволо заявила про амбіції, назвавшись Міжнародною асоціацією футболу. Вайлуваті рухи більш менш крокують і до континенту, адже кількість професійних команд зростає. Потенціал в ідеї був, до Лондона 1908 року приїхало не всього, а цілих 6 команд, ознаменувавши старт міжнародним змаганням.

Існують свідчення про перші турнір на Олімпіаді 1896 року в Афінах між грецькою та данською командами. Втім, рівно стільки ж досліджень джерел вказують на помилковість цього припущення. Про матч не згадували в пресі через рекомендації керівництва ігнорувати все що виходить за перелік офіційних змагань. Тому навіть точний результат цього матчу не відомий.

Прецедент ілюструє дещо більше, всупереч істинності запису, стан, що існував на початку зародження модерних Олімпійських ігор. Як мінімум те, що країни представлялися окремими клубами, а також що визнавати це дійство професійним ніхто не хотів. ФІФА не визнає навіть наступні футбольні змагання 1900 і 1904 року, які точно відбулися, але зараховують лише Міжнародним Олімпійським Комітетом. Що можна констатувати точно, що не так важливо під чиєю егідою, але можна констатувати проведення двох футбольних турнірів, що виграла команда Великої Британії, а пізніший – Канади.

У кабінетах не квапилися приймати рішення стосовно включення футбольного турніру як повноцінної дисципліни на змаганнях за межами виставкового турніру й з суто раціональних причин. Англійський та шведський досвіди хоча й порадували вболівальників, а радше просто зацікавлених відвідувачів неможливою сьогодні результативністю – у двох турнірах відзначилися два рекордсмени, що змогли забити по 10 голів за одну гру.

Звісно це не було випадковістю. Усі прийшли грати в щось своє та окрім цих двох бомбардирів мало хто бачив це чимось більшим ніж спорт і голова сповнювалася побутовими і суто робочими. Пізніші країни соц. табору матимуть схожу тенденцію, адже їхні гравці не були як суперзірками, так і повноцінними професіоналами, маючи якусь офіційну діяльність поза змаганнями, часто фізкерівник або дотичними професіями. На початку століття ця тенденція у футболі була світовою, звісно якщо таке поняття можна розтягнути на вибірку з менше десятка команд. Але в песимістичнішому сенсі, адже професії часто були пов’язані з важкою ручною працею в гіршому випадку, у кращому просто не пов’язані зі спортом.

Отже майже всі гравці навіть суто за визначенням були любителями та не могли представляти свої нації на олімпіаді. Втім національний об’єднаний олімпійський комітет Великої Британії та Ірландії бачив щось більше в тих гравцях і доручив місцевій футбольній асоціації (теперішній Прем’єр лізі) відправити національну аматорську збірну, тим паче деякі тутешні гравці виступали за професійні клуби.

Ситуація змінювалась на краще та на турнірі 1912 року вже були присутні 11 збірних

Різниця в класі команд, а також їхня непарна кількість не дозволяли провести звичайний турнір на виліт. Усі раунди були на виліт, але зі своєю структурою з відбірковими.

Збірна Російської імперії не брала участі в першому раунді, кваліфікувавшись автоматично до другого, де поступалася Фінляндії, яка все ж таки була представлена окремо. Таким чином, вони провалилися до «турніру втіхи», що проводився між командами які не змогли подолати перший та другі раунди.

Там вони вже починали з першого раунду де й трапилася історія. Жереб направив їх на команду з Німецької імперії, що й стало початком кінця.

Звіти про матч містять згадку про те, що склад команди німців став кардинально іншим від матчу з Австрією, чия перевага не дозволила провести росіянам жодного удару по воротах. Видно, що воротар не був знайомий з професією, бо більшість м’ячів було забито з відстані у 20+ метрів.

Російська газета вбачала проблему у внутрішніх суперечках і перетягуванні ковдри:

«На міжнародному рівні ми були недосвідчені, але це не було найбільшою проблемою. Нещастям було суперництво між Санкт-Петербурґом і Москвою та суперечки, що спалахнули під час обговорення складу команди. Відповідальні особи з обох міст намагалися залучити до складу якомога більше гравців зі свого міста. Спортивні інтереси були відсунуті на другий план»

Інше видання було більш красномовним:

«Спортивна Цусіма». Тривожно, коли наддержава посідає 13-те місце, лише четверте від кінця... це доказ нашої безпорадності. Гра вимагає дисципліни, витримки, здатності швидко орієнтуватися та опановувати кожну ситуацію. Дві команди, що протистоять одна одній, — це як дві армії. Люди проти людей. Кожна команда представляє націю... Доведено, що ми гірші за інших».

З останнім я погоджуся, особливо відзначивши Ґотфріда Фукса, що забив по 5 голів у кожному таймі.

Джерела:

https://www.national-football-teams.com/matches/report/16435/Germany_Russia.html

https://www.anoldinternational.co.uk/2018/07/a-sporting-tsushima-russia-vs-germany-1912/

https://www.spiegel.de/sport/herbergers-held-a-176d02fb-0002-0001-0000-000084631785