Що саме Бонн стане столицею не чекали навіть урядовці на чолі з Аденауром, канцлером ФРН. Ліричний герой міста розумів і чекав свого часу в тіні, вислухавши всі аргументи з посмішкою, знаючи, що підходить під усі з них. Але цього ще не трапилося, та дискусія точиться між підконтрольною ФНР частиною Берліна й Франкфуртом, до яких щойно доєдналися другорядні Кассель і Штуттгарт.

На противагу останнім відіграла цілком собі жива пам’ять про конституційні Національні зібрання у Веймарі. У той час як на користь менших міст грала менша руйнація. Можна уявити настрій втомленого в усіх градаціях громадянина в пошкодженому або знищеному будинку, з якого відкривається розкішний вид на зведений у найкоротші терміни новенький урядовий будинок. Ні, це не «а чому депутати…» зразка столітньої давнини, тут прірва сильніша. Це розуміли всі, тому вибір столиці був зведений до університетського містечка Бонн.

При прийнятті такого очевидно не тільки політичного, а й ще ідеологічного рішення уряд ФРН керувався категоріями практичності. Можна було зробити столицею Західний Берлін, але раціональніше обмежитися заявою аналогічного змісту. Хоча й тут треба було потягатися з новими-старими сусідами. Східна Німеччина проголосила весь Берлін своєю столицею, хоча з юридичної точки зору місто залишалося окупованою територією. Цей статус Берлін зберігав протягом наступних 41 років, попри офіційні заяви НДР. Фактично ж столицею Німецької Демократичної Республіки був Східний Берлін — радянський окупаційний сектор міста. Вочевидь схід тут гратиме не останню роль, просувати «франкфуртську опцію» візьметься  і Сталін, який на момент зустрічі європейських послів під час першої Берлінської кризи ще сподівався заволодіти всім Берліном сказавши, що справедливим поділом буде: Сходу — Берлін, а заходу, в свою чергу, Франкфурт. Така щедра пропозиція була відкинута, а Парламентська рада вже зібралася в Бонні, і було закладено значний фундамент для Основного закону й інших структур.

Якщо зупинятися на ідеологічному чиннику, то його головний критерій був таким, що обране столицею місто має не протидіяти загальному налаштуванню на майбутнє об’єднання Німеччини, хай там коли б воно не відбулося. Вибір не має бути твердженням — ми втратили Берлін, та й увесь схід назавжди, тож тепер будуємо й існуємо тут. Сьогодні це «тут» ми маємо в поточних умовах, а  столиця має почати виконувати свої функції завтра зранку. Утім, з пунктом про відновлення інфраструктури вже відбувалися проміжні перемоги, які опоненти представили як ідеологічні досягнення. Тож нова столиця має зважати на обидві вимоги й бути просто нейтральною і очевидно для будь-якого стороннього спостерігача — тимчасовою.

З цим ідеологічним забарвленням також не можна було перестаратися

Історичний фундамент у нову добу швидко переходив у стан історичного багажу, що й трапилося після відбудови Паульскірхе, церкви, яка була майже втрачена в результаті авіанальоту сил союзників. У 1848 році в цій церкві — Святого Павла — відбулися зібрання німецького парламенту, що вилилося в прийняття першої загальнонімецької конституції. Так, з оглядкою на провал революції все одно в історіографії подія є позитивною та з усіма почестями приуроченою до сторіччя заходу, живлячи обговорення стосовно столичного питання. Яке, в свою чергу, було актуалізоване відбудовою будівлі з зазором під новий Бундестаг.

Незважаючи на демократичний характер революції, на виході тут ще одне місто з палкою славою поборників ідеї об’єднання всіх німців в одній державі, що тепер було якось не дуже добре. Новий Бундестаг розраховуваний на скромніше єднання з НДР, з явно меншим розмахом. 

Окрім зовнішньополітичних проблем, варто враховувати крихкий фундамент поточного внутрішнього компромісу, який гартувався навколо сил Аденаура. 

Однак не можна сказати, що Бонн не мав історичного минуло. Він мав гонор, що уходить корінням у Римську імперію, а наступні події в міфології не були на контрасті настільки вартісними й у ментальності не вкорінилися. Хіба народження Бетховена трохи урізноманітнило ідеологічне забарвлення міста в такий потрібний у новому часі західноєвропейський політичний вектор. Тож Бонн продовжував існувати в розміреному й монотонному ритмі, що гарно відповідав баченню Аденауером і Християнсько-демократичним союзом потенційної столиці.

Тим часом гра нового, сповненого амбіцій канцлера ставала більш особистою

Тепер його хід і він ставить на перевинайдення західноєвропейської традиції. Ширилися та продовжують ширитися чутки, що такий запал був зумовлений розташуванням Бонна близ резиденції Аденауера. Не стану заперечувати, але й не погоджуватимуся, надто багато існує інших факторів.

Протягом дебатів він тяжів аргументацією не тільки до західних традицій, а й до фактичного розташування. Післявоєнна роздроблена держава перебувала в процесі переосмислення своєї ідентичності й відходу від мілітаристського минулого в різних його проявах, асоційованого з Пруссією та нацистським режимом. Бонн, у свою чергу, був частиною Рейнської демілітаризованої зони до моменту її ліквідації в 1936 році.

Поки Франкфурт наповнювався мігрантами, Бонн неквапливо проживав життя. Переважно католицьке, непромислове місто, що навряд стане активно друкуватися на листівках. Разом із мінімально можливою присутністю військ союзників, чиї уряди могли претендувати на найкращу (або просто вцілілу) інфраструктуру, якої в Бонні було значно більше через мінімальну пошкодженість.

«Падіння» інших опонентів Бонна теж не змусило себе чекати. Швидко була відкинута ідея зробити столицею місто Кассель, бо він розташувався небезпечно близько до кордону. Руйнувань він також не уникнув. Штутгарт цікавіший, ба більше, раніше мав столичний досвід тривалістю аж із  XV століття і до 1918 року. Місто послідовно виконувало роль столиці спочатку графства, потім герцогства, а згодом королівства Вюртемберг, але на момент завершення Другої світової просто не мало змоги взяти на себе столичну функцію через економічне становище. На цьому дискусія себе вичерпала. 

Бонн у властивій йому манері, без зайвого пафосу приступив до своїх нових обов’язків. Адже завтра всім до роботи й, можливо, післязавтра

Від сусідів соціалістів можна чекати чого завгодно, і, зауважу, що це ще рішення було прийняте задовго до зведення Берлінського муру. Думаю, окинувши оком цей бетон, урядовці ще не один раз про себе подумали, як же правильно вони вибрали столицю.