На відміну від Чигиринської та Кримської АЕС, залишки будівництва яких можна спостерігати й сьогодні, Харківська АТЕЦ з паперів так і не вибралася (Одеська все ще теоретично може реалізуватися як ТЕЦ). Найбільш красномовно про це свідчать недобудовані панельні будинки для робітників, що стали лише артефактом селища Бірки.

Теплопостачання на АЕС є побічним продуктом виробництва електроенергії, тому лише частина тепла може бути використана для опалення. Тоді як в АТЕЦ виробництво тепла й електроенергії відбувається як єдиний процес і більша частина тепла, що утворюється, спрямовується на потреби теплопостачання. Тобто окрім виробничих потужностей, вона мала взяти на себе теплопостачання для Харкова та агломерації.

Совіти спочатку вбачали в новому амбітному проєкті економію коштів для заміщення дорогого доставлення вугілля з Сибіру для традиційних ТЕЦ. Окрім економічних причин для згортання будівництва називають ще й вплив Чорнобильської катастрофи. Однак ця версія не є головною, бо через два місяці від катастрофи, не дивлячись на відомі масштаби забруднення, в спробі реабілітації проєкту вже на республіканському рівні, будівництво Харківської АТЕЦ було ухвалене Радою Міністрів УССР та теплоелектроцентраль опинилася в генеральному плані розвитку міста. Проєкт зробили «ударним», а отже всесоюзного значення  за яким слідувало направлення на неї «молоді за громадським закликом» та знаходження 200 нових будівельників.

Цікавіше звернути увагу на інші деталі. 70-і та наступні роки на хвилі запуску метрополітену також відзначалися амбітними сподіваннями стосовно популяції Харкова. Сміливі розрахунки на 2 мільйони мешканців в новому міленіумі поступово переходили в офіційні очікування та відбивалися на затвердженні планів.

З відновленням незалежності, енергетична та логістична мапи слугували вже іншим потребам. Тож можна підсумувати відповідь на питання – бо вона опинилася не настільки потрібною по відношенню до наявних ресурсів.