Дослідження зв’язку скляної пляшки в прямій кишці Мартіновіча та етнічної напруги в Косово

У якості тренування для написання власного висловлювання зачепив досить нетривіальну тему, але не існує в календарі іншої дати де можна було б подібне опублікувати серйозно. Серйозно, бо прецедент дійсностався. З мінімальними правками та без редактури, як і потребує розповідь про звичайного чоловіка,результат чиєї пристрастіу вигляді розбитої пляшки в прямій кишціпризвівдо етнічних розбірок в одному з найнапруженіших регіонів кінця міленіуму.

Ширшої автономії можна вигадати не одразу. Косово здобули власну конституцію і навіть право вето в федеративних питаннях. Для зовнішнього спостерігача взагалі не було зрозуміло чим статус Косово відрізняється від інших республік. Відповідного погляду на стан речей від внутрішнього спостерігача не довелося довго чекати. Таке прагнення радо підтримувалися сусідньою соціалістичною Албанією, але не знаходило підтримки в центру. Рішення про республіканський статус загрожувало не лише й так хиткому положенню етнічних сербів у регіоні, а й сербам республіки. Для останніх Косово в першу чергу міф, чия роль живити національну свідомість і пробуджувати піднесені почуття від перемоги над османами в Косовській битві. Красива історія поєднання кольорів релігійного й національного запалу.

Словенія та Хорватія зробили істотний ривок уперед, випередивши інші республіки, що спонукало рухи до ширших прав і децентралізації, вважаючи, що перерозподіл дістається біднішому півдню. Косово підхопило тенденцію до свобод, але все ще сильно покладалося на центр. Який, своєю чергою, не зменшував вплив у адміністрації регіону з албанською більшістю.

Демонстрації 1981 року не були в бодай якійсь мірі унікальним явищем на своєму початку. Звичайний студентський страйк за покращення їдалень. Цікавішим є його завершення, котрим став рух за підвищення статусу Косова. Минулі спроби локалізації та придушення конфліктів показали неефективність уряду у розв’язанні конфлікту. Що єднає цю серію страйків зі справою Мартиновича, так це те, що відкладений глибокий конфлікт просто чекатиме інциденту. Чекатиме виконавця.Етнічність питання підкреслюється тим, що кожні вимоги албанців викликали контрпротести та петиції вже збоку сербської меншини. Національний рух створений,причин для зменшення напруги не спостерігається.

Значить, у провінційну Югославську лікарню заявився фермер у віці, з розбитою скляною пляшкою у прямій кишці. З поправкою на консервативні часи та немолодий вік, ситуація потребувала гарної легенди. Легенди не сильно насиченої деталями, але покликаною врятувати репутацію в рідному місті. Г'їлані має достатнє населення, щоб плітки не зашкодили особі, проте достатнє, щоб спалахнути ворожнечею направлене не на самого винуватця, а друг на друга. Що не врахував Джордже, гордий представник етнічної меншості сербів Косова. Наплівши лікарю, який справедливо запитав як чужорідний об’єкт опинився там де опинився, що виною в цьому албанці. Буцімто вони напали на нього під час робочого дня з цією пляшкою.

Імовірно, лікар йому повірив або, що можна констатувати точно, зацікавився цим випадком більше ніж іншими. Поки місцеві лікарі готували висновок, пацієнта направили до Військово-медичної академії в столиці. З урахуванням серйозності такого направлення аж до самого Белграду потрібно було підстрахуватися на випадок повного краху. Медична бригада не додала коментар, що травми можуть мати альтернативне походження, а лише нейтральну версію, що самостійно він сам у себе аж так запхати не міг.

Не змусили себе довго чекати правоохоронні органи. Медичні огляди змінилися на допити, з одним благородним прагненням – встановити істину та зменшити напругу в регіоні. Можна припустити, що історія завершилася не почавшись, якби лікар опинився албанцем і у відповідній політичній манері дещо посунувся принципами, швидко залікувавши представника меншини та не передавши справу далі. Але слов’янський лікар був не єдиним компетентним фахівцем. Органи влади де переважали албанці охоче погоджувалися з версією про самоушкодження. Згаданий престижний військовий госпіталь дотримувався протилежної думки. Новостворена спеціальна комісія взагалі на державний та ідеологічний кошт взялася стверджувати взаємозаперечні параграфи. Мовляв, могло бути й так або не так. Фактично відмовившись робити висновки. Задача перед ним стояла зовсім інша, відстояти ідею «свободи, рівності й братерства» у важку добу.

Ситуація була прогріта до межі й до цього, але для остаточного запалення мас потребувала простого й зрозумілого прецеденту, чию роль і виконав Мартинович. Єдине, що було незрозуміле масам, як так вийшло, що регіон з сербською меншістю наполягав на вині албанців, а центр з сербською більшістю довів зворотне. Отже, держава, а точніше федеральний уряд не здатний їх захистити. При тому, що в обох випадках лікарський склад, що налічував виключно слов’ян. Бригада, що припустила версію про напад кількох осіб налічувала двох сербів та по одному хорвату, македонцю і словенцю. Принаймні тепер сербам є навколо кого гуртуватися, чому ЗМІ лише раді й поза межами регіону.

Положення перейшло гранично допустимого та потребувало одного хибкого інциденту, щоб стати критичним. Протилежні висновки лікарів розв’язали язика всім кому було, що сказати. В умовах шипучого коктейлю поєднання національної, етнічної та релігійної напруги таких опиняється багато. Уряд відмовляється давати конкретний висновок. Втім, коли настільки перегріта справа поєднана з підірваною довіра до влади, будь-який офіційний висновок вже нікого не хвилював. Зайняти нейтральну позицію під час кризи означало, потрапити під удар усіх сторін одночасно.Ситуаціянаочно демонструє, що національні й історичні інтерпретації здатні змінюватися під впливом навіть найбільш неочікуваних обставин.

Історичний прецедент не став новим, що дозволило ще легше вписати його в історію. При тому, мова не про суто народну творчість. Де Мартіновіча порівнювали з Ісусом, а якщо не з ним, то просто як праведного мученика чий образ споріднювався з переслідуваннями сербів, як-от Габсбургами чи нацистами. Ні, не тільки, справа застала різні прошарки. Сербська академія наук і мистецтв у меморандумі від 1986 року порівняла інцидент з часами османської практики насадження на палю про лідерів сербських повстанців.

Справедливе бажання кращого життя сербської меншини змушувало покидати Косово, але з почуттям несправедливості, що частина їхнього майна передається албанцям. Символічне значення регіону перетворюється на сакральне.

Мартинович не зник зі шпальт. Жертовність підкреслювалася відсутністю підтримки влади для його лікування. З газет він перейшов у книгу з детальним описом навколишніх подій. Не дивлячись на широкий обсяг, коло 500 сторінок, зазначається, що тираж у 50 000 примірників розпроданий повністю.

Більш різномастою ніж сама держава, було відображення Мартіновіча в ЗМІ. Від помсти до обіцянок політичних посад. Єднала їх лише відсутність доказів. Усе змістилося на образи. Образ типового албанського націоналіста або сербського. Залежно від рогу вулиці на якому ви натрапили на видання. Національні й регіональні, історія ширилася вже не те що за межі регіону, а стала союзним надбанням.Віддеяких чуток родина постраждалого встигала відбиватися, але частіше ні.

Поза лаштунками правоохоронних органів Мартінович так ніколи й не визнав, що то були не албанці. Він помер через 15 років своєю смертю з непов’язаних напряму з описаним інцидентом причин.