Усвідомити масштаби впливу родини Павлових, а точніше їхнього капіталу в тогочасному Харкові сучасному містянину може бути не так просто. Так само не було очевидно походження капіталу родини, що спонукав до найрізноманітніших пліток у місті, аж до перешіптувань, що старший з родини уклав угоду з дияволом.
Засновником роду був Ісай Павлов, який починав свою гру з, мабуть, найважчого з можливих на свій час рівня складності. Кріпак князя з Московської губернії не міг уявити яким стане його рід у далекому Харкові. Але для цього треба було виконати багато кроків. Почав з необхідного, у 1822 році він викупив всю свою сім’ю з кріпацтва, а троє років потому його сини, Семен та Акім, переїхали до Харкова. Чому вибір пав саме на користь цього міста невідомо, але саме тут їхнє прохання бути внесеними до 3-ї гільдії купців було почуте. Вони швидко розбагатіли на торгівлі колоніальними товарами, серед яких були чай, кава, прянощі, рис, какао, мило, фарби, лаки тощо. Продавали дешево й великими обсягами. Їхні лавки завжди були переповнені покупцями. Уже в 1832 році Акім Павлов піднявся у 2-гу купецьку гільдію.
Втім, я підійду з властивої людині мого часу прагматичного погляду. Від диявола увірвав Павлов навіть не хист або харизму, а радше навичку балансування близької до абсолюту. Що дозволяла йому не тільки обійти інших великих гравців серед міської еліти, а ще й потім з ними уживатися. Разом з місцевою владою, яка в усі часи прагнула уникати поділу впливу та захлопувати всі вікна можливостей, що випадково розпахнулися з плином часу.
Щоб усвідомити масштаби впливу та устаткованого капіталу цієї родини, на перекір сталої фрази, далеко ходити все ж таки доведеться.
На початку 1830-х років для онука Ісаї Єгора був зведений міський садибний будинок, на сучасній вулиці Полтавський шлях. Пізніше він використовувався як готель, який змінив купу назв, аж до поки після захоплення Харкова комуністичними силами садиба почала використовувалася задля координування. Координували штаб частин особливого призначення для боротьби з антибольшевицькими настроями.
Наприкінці 1830-х років східніше від садиби, а саме на Подолі будується одноповерховий, але великий кам’яний магазин. Швидко здобувши популярність він невдовзі принесене нове ім’я Торговій площі, вже на честь свого власника Павлова. Микита Акімович Павлов володів й меншими крамницями, а точніше лавками на тій самій площі, тому не дивно, що назва закріпилася. Така назва протримається доволі довго, доки большевики не переназвуть на вже свого персонажа. Точніше персонажку, котрою на майже століття стане Роза Люксембург, поки після Революції Гідності, майдану не повернуть відповідну історичну назву як Павлівського. Для історії міста його магазин примітний в першу чергу тим, що мав вперше в місті встановлю «тверді» ціни. Площа починає розношувати нове ім’я на честь купця.
Пізніше у домі протягом 6 років знаходив Малий театр з оперною трупою. Схожа доля з садибою спіткала й дім Павлових, тільки йому вдалося залишитися готелем, тільки зі стандартною світською назвою – «Спартак».
У Театральному провулку Петро Павлов, брат Микити володів ділянкою, яка простягалася від вулиці Дівочої до Куликівської. На цій землі стояв його кам’яний житловий будинок, а решту займали сад, амбари для товарів, стайня та сараї для великих возів котрі перевозили вантажі. Двір був водночас і місцем проживання, і торгово-господарським комплексом, звідки він вів свою купецьку діяльність. Після смерті Павла усе надбання двора продавали частинами кільком покупцям, адже не знайшлося в місті когось, хто мав змогу придбати з молотка все одразу.
Головною спорудою торгового дому Павлових став двоповерховий кам’яний будинок, у якому відкрили готель з розкішною назвою «Європейська» (форма закінчення зумовлена тим, що в оригіналі заклад називався «гостинница»). На той час постоялі двори вже виносили за межі міста, і готелів у центрі бракувало. Відкрити таке заклад було непросто: за контрактом із міською владою готель мусив забезпечувати відвідувачів їжею, у тому числі вишуканими стравами. Звісно не оминаючи увагою алкогольні напої та чисту білизну. Павлови мали достатньо коштів, щоб організувати все на високому рівні, і їхня «Європейська» наступні десятиліття залишалася найкращим готелем міста. Популярність готелю змусила навіть добудувати ще один поверх. Ні в кого не було сумнівів. Площа – Павлівська.
Сусідній населений пункт «Павлівка» теж не дарма отримав свою назву. Поки не був включений до складу міста мав попереду слово «Нова», яке з часом відпало. Наприкінці XVIII століття хутір купив Андрій Павлов, який також займав позицію губернського секретаря. До 1804 року на цій землі вже збудували панський дерев’яний будинок, а населення хутора становило близько 100. У першій половині XIX ст. Саржин Яр належав його синові Івану Павлову та його дітям Василію й Миколі. Разом із сусіднім хутором Підгорянка вони мали близько 380 гектарів землі, а у 1859 році це господарство оцінювали майже у 29 тисяч рублів сріблом — величезну на той час суму. Проте через борги маєток довелося розпродати, що, втім не стерло з мапи назви Стара Павлівка, Нова Павлівка та хутір (або село) Мігрине. Іван свою роль він відігравав і на відомій тоді ще Торговій площі. Торгові ряди у Харкові починалися від Торгової площі й точилися вздовж західної стіни фортеці. Але викупати торгові ділянки він почне в 1812 році. Він збудував там камені й дерев’яні крамниці, які здавав в оренду для пересувних торгових точок і балаганів, тобто тимчасових ярмаркових споруд. Після його смерті, у 1826 році, його вдова Авдотья звела нові кам’яні крамниці спеціально для торгівлі рибою.
Повертаючись до Павлівки, сусідня з ним місцевість яка зараз зветься Павлове поле, не дивно належить цій самій родині.
Місцева влада не квапилася позначати народну назву Павлове поле в документах і довший час місцевість значилася як «Смугове пустище» (рос. - Полосная Пустошь). Однак, я не знайшов підтвердження або просто згадки цієї версії в Парамонова в Дяченка. Попередній пошук в доступних оцифрованих архівах також, на жаль, також не дав результатів, але тема доволі цікава, тому як тільки виднітиметься прогрес у дослідженні, я додатково повідомлю.
У цій історії є ще одне незакрите питання. А саме, чому совітська влада з не боролася проти назви місцевості на честь класових ворогів? Павлівський майдан був загубив свою назву, а згадки про інші досягнення родини теж розчинилися в нових топонімах. Втрималося лише Павлове поле. Можливо, визнавши, що саме тут боротися марно, назва занадто стала вже понад століття. Тим паче Павлов є доволі стандартним і розповсюдженим прізвищем, тому простіше просто не вточнювати хто це такий.
Джерела:
Парамонов А. Ф. Улицы старого Харькова / худож.-оформитель С. Н. Кошелева. — Харьков: Фолио, 2019. — 378 с.
Дьяченко Н.Д. Улицы и площади Харькова. Харьков: Прапор, 1974. 105 с.
Зіненко Ю. История и тайны названий харьковских микрорайонов // Улицы и площади Харькова. 2008. URL: https://streets-kharkiv.info/istoriya-i-tainy-kharkovskikh-mikroraionov
Скрипнік О. Действительно Лысая гора и район Германии: история названий улиц Харькова (ФОТО). 2017. URL: https://www.057.ua/news/1715425/dejstvitelno-lysaa-gora-i-rajon-germanii-istoria-nazvanij-ulic-harkova-foto
Огороды с телебашней и метро: история харьковского района Павлово Поле. 2021. URL: https://redpost.com.ua/themes/1235763-ogorodyi-s-telebashney-i-metro
Обговорення