Нещодавно переглянув українську короткометражку «Вхід через балкон», щоб спробувати подивитися на нашу традицію добудови балконів з іншого боку. Звісно, мова не йде про толеранцію, стиснувши зуби, скоріше — прийняти правила гри й по можливості співіснувати в мирній взаємодії. Далі вже намагатися зрозуміти, не зводячи до спрощень, що це минулі покоління не навчили розуміти красу — або люди просто бідні. Ні, тут куди цікавіше.
А цей вступ я зробив для того, щоб спробувати проілюструвати асоціювання володіння космосом, та життєздатності ідеї його спільного засвоєння. Особливо на фоні тез популяризаторів космосу зі зловтіхою й зверхністю, що ось коли еліти зрозуміють, що справжні гроші там, де космос, то!.. У яких є раціональне зерно, але з певними обмовками. Юридично, космос вважається «загальною спадщиною людства». Однак, що це означає?
Логічно припустити, що з таким підходом процес видобутку невичерпних багатств ускладнюється.
Це не утихомирює запал ентузіастів, які поквапилися порахувати потенційний прибуток і всіляко заохочувати до великої космічної справи. Найбільшим авторитетом і технологіями серед тих, хто робить прогнози, користується NASA, тож від його розрахунку спробуємо відштовхуватися. Підрахована дуже схематична вартість ресурсів астероїдів, яка, зі збереженням темпів розвитку технологій, становить приблизно 700 квінтильйонів доларів.
Видобуток корисних копалин поза Землею є необхідною умовою задля нашої подальшої експансії в космос, оскільки ми повинні знаходити й використовувати матеріали в космосі, такі як метали та мінерали, щоб не постійно діставати їх із Землі та нарощувати темпи розвитку послідовно. З одного боку, власність є вигідною, оскільки вона стимулює людей й організації до «найбільш продуктивного використання» планети та ресурсів. Власність надає впевненість, необхідну для більш продуктивного й довгострокового використання. Те, що космічний туризм, видобуток корисних копалин, системи зв’язку та інші види діяльності є або можуть бути прибутковими також означає, що є більше ресурсів для дослідження космосу й розвитку науки.
Термін «власність» може бути занадто загальним для трактування, щоб повністю відображати економічні та етичні вимоги, яким ми намагаємось дати раду. Парадоксально, тут він стає занадто всеохопним для обґрунтування космічного права. Спробую апелювати до авторитету Массачусетського технологічного інституту, де власність розділили на три категорії:
1. Права контролю — традиційне бачення власності, яке дозволяє заборонити використання або відвідування без дозволу, надання якого покладається на власника.
2. Права користування дозволяють використовувати щось, наприклад, парк чи річку, Місяць — без фактичного володіння цим об’єктом.
3. Права вигоди — це права на прибутки або товари, які можуть бути отримані завдяки зусиллям когось (наприклад, дохід від праці) або володінню чимось (наприклад, дохід від видобутку нафти на власній землі).
Людство має свою специфіку розвитку, та в ній, окрім війни, ми тяжіємо до питань власності. Послідовно, в космічному праві важливе слово «власність», яке має велике значення, відрізняється від звичайних концепцій, які ми звикли чути тут, на Землі. Егалітарним тенденціям у цьому підході до розподілу ми зобов’язані побоюваннями повторити колоніальне минуле, з усіма його вадами та жорстокістю. Коли настав час освоєння космосу, країни-учасниці змушені були домовитися про правила володіння позаземним простором, що регулювали б їхню космічну діяльність. Зважаючи, а скоріше всупереч великій конкуренції, двом космічним наддержавам, СССР і США, вдалося домовитися про основні принципи й прийняти Договір про космос. Цей договір визначає важливі норми для управління дослідженням і використанням космічного простору. Крім того, він розв’язує питання власності та оголошує космос «загальною спадщиною людства».
Поетичне трактування космосу як «загальної (спільної) спадщини людства» мені більше подобається зі словом «всього», що ілюструє ідею: космос є великою мрією нашого виду загалом.
Але поки всі твердження, хоча й мають під собою валідний фундамент, на довгий час залишаться припущеннями. Законодавство, що регулює видобуток астероїдів, залишає бажати кращого, оскільки наразі воно не вичерпно регламентує цей процес. Згідно з Договором про космос, увесь космос відкритий для всіх за загальноприйнятими у міжнародному праві принципами.
Космічне право ще повною мірою не розвинуте, але його пращурів вже можна досліджувати. Перші правила, які вважаються регуляторами космосу, були сформульовані (хоча й дуже розмито) у раніше згаданому фундаторському Договорі про космос 1967 року, прийнятому під егідою Організації Об’єднаних Націй. На момент написання налічував 111 країн-підписанток. Визначає ключові принципи використання космосу для всього людства. Він урочисто закликає до його відкритого використання для мирних цілей всіма на рівних умовах.
Окремим внеском договору є регулювання небесних тіл тим самим принципом, як загального спадку, на які не може претендувати жодна держава. Зокрема, унеможливлюючи встановлення там будь-якої зброї масового знищення, у тому числі — ядерної. Єдина лазівка залишилась для звичайного озброєння та майбутніх військово-космічних сил.
Вагомий наслідок у тому, що перша категорія власності тут поступається другій.
У зв’язку з цим дослідники космосу змушені визнати, що космічний простір з його тілами є спільною власністю всіх, за умовою рівного доступу та використання. Символічною згодою стала перша висадка людей на Місяць, коли встановлення на його поверхні прапору було скоріше символічним жестом, на кшталт підняття власного стяга на Олімпійських іграх, ніж оголошення територіального права власності. Тобто, залишаючи об’єкт спільною власністю людства. Згідно із сучасним міжнародним правом, космічна діяльність має відбуватися відповідно до принципу непривласнення космічного простору, який бере свою філософію з положення, що нині регулює політику стосовно Антарктиди.
З об’єктами, що вироблені на Землі та відправлені в космос конвенція вчиняє неочікувано конкретно на користь власника, тобто на них розповсюджується законодавство держави виробника й в космічному просторі. Аналогічний принцип поділяє Міжнародна космічна станція, де кожен модуль є територією держави-власниці. Тому закони країни застосовуються до всієї діяльності, що там здійснюється, як-от винаходи чи злочини. Раціо цього правила виходить від раніше встановленого принципу для плавучих засобів у відкритому морі, тобто екстериторіальної юрисдикції.
Принцип спільної спадщини людства в космосі співіснує з ідеєю можливості рівного доступу до космічного простору. Навіть у випадках, коли діяльність не передбачає привласнення, наприклад, експлуатація корисних копалин або розміщення станцій на астероїдах, вона може порушити цей принцип. Коли одна сторона здійснює видобуток або розміщує станцію на, скажімо, Місяці, іншим суб’єктам може бути ускладнено або навіть унеможливлено доступ до цієї області. Поки існує можливість відмахнутись, пославшись на неактуальність міркувань, так зараз і відбувається, але чим далі, тим більше назріває питання створення спеціального органу, який видавав би ліцензії на космічну діяльність та контролював дотримання космічного законодавства. На практиці зараз жодна політична організація, включаючи ООН, не має повного представництва всього людства, навіть теоретичної можливості на реалізацію подібного, що ставить під сумнів їхню здатність не тільки ефективно регулювати, а й спонукати використання космічних ресурсів.
Але це не означає, що трактування стосовно ресурсів є однозначним.
У США в 2015 році відбулася легалізація комерційних запусків із законом про їхню конкурентоспроможність, таким чином ствердивши доктрину «хто знайшов, той і зберіг». Розмірковуючи в дусі, що той, хто подолав такий шлях, заслуговує на ті ресурси. Тобто з підходом, що той, хто здобуває має на них право, але не привласнюючи весь об’єкт, у теорії він допускає можливість іншого дослідника висадитись на те саме космічне тіло та видобувати ресурси з іншого родовища, а тому не створює розбіжності із загальним законом про спадщину людства. Оскільки те, що належить усім – не належить нікому.
Звісно, коли ідеологія підмінюється поняттям «бабло» це ставить під загрозу мету. Але я все одно застерігаю від прочитання документів початкового космічного права з небезпечної точки зору однієї популярної ідеології, де все намагаються не зводити до товарної форми. Можливо, хтось буде зі мною сперечатися, але для реалізації подібних принципів космос має досліджуватися іншими людьми, та наразі автори концептів космічного права виходять з більш реалістичного положення з урахуванням егоїстичної сутності людини.
Ба більше, договір вимагає, щоб держави врегулювали відповідний міжнародний порядок для фактичної розвідки ресурсів Місяця, але з акцентом на непривласнення. На практиці ми маємо, що жодна з провідних космічних держав (а також Україна) не ратифікували його як джерело права. На цей час кількість підписантів обмежується 13-ма. Фактично, наступний договір, «Угода про Місяць», був укладений, щоб зобов’язати розв’язати питання видобутку корисних копалин на астероїдах у майбутньому. У цьому й криється причина невпровадження його в міжнародне право, про що йдеться в тексті. Угода передбачає необхідність законодавства для регулювання прав власності на ресурси в космосі, з обмовкою, що це буде потрібно лише тоді, коли реалізація видобутку корисних копалин стане можливою. Не на часі.
