Перед нью-йоркським щоденним виданням The Sun, що сьогодні кануло в Лету, стояла амбітна задача — протягом шести статей поспіль переконувати людей в існуванні на Місяці не просто життя, а розумних істот, що тягнуть на свою досить локальну, хоча й окрему міфологію. Як видатний митець, а радше троль, автор не мав на меті дійсно довести щось подібне, окрім свого бачення тодішнього світу. Праця сьогодні читається не лише як пародія на науку й віру чи жарт над довірливою публікою, а навіть як відбиток свого часу. Тому серйозне сприйняття народом його навмисно гіперболізованої сатири як мінімум здивувало, як максимум підтвердило іронічні твердження. За шість днів після першої публікації той мав нагоду прояснити правду. Але то було б не так цікаво, та й навіщо? Тим паче, коли пішли такі обговорення та прибутки.
У легенді повідомлялося, що Вільям Гершель створив найбільший у світі телескоп для дослідження космічних об’єктів, котрий «дозволив йому вирішити або виправити практично кожну ключову проблему математичної астрономії», «затвердити нову теорію кометних явищ» і як приємний доробок — довести існування життя на Місяці.
Краще просування подібного шахрайства в новинах відбувається, коли воно написане у світлі актуальних вістей того часу й підкріплене фактами. Те, що пізніше назвуть «Великою місячною містифікацією» та родоначальником фейк-ньюз, замислювалося як дещо простіше, проте не виключаючи підготовки, щоб мати дійсно науковий вигляд, здебільшого на початку. Хоча водночас подія започаткувала пізніше прийняті неофіційні «стандарти» містифікації, але тут радше містилися натяки на неї. Можна зарахувати за такий, наприклад, покликання на престижний Единбурзький науковий журнал, який так вчасно припинив роботу кілька місяців тому. Дещиці інформації були обґрунтовані цитуваннями уважних спостережень Місяця. Рóзвідка нібито описувала дослідження справжнього англійського астронома — сера Джона Гершеля (сина сера Вільяма Гершеля, який відкрив планету Уран). Другим неформальним критерієм став таймінг, який також має розвітвлення. Час був обраний як не найкраще. Рік, коли комета Галлея була вперше помічена американськими астрономами, підвищив інтерес до астрономії серед звичайних людей. А Гершель, який насправді проводив дослідження в Південній Африці, перебував там само, але не зміг вчасно взяти участь у дискусії.
Роль митця належала публіцисту Ричардові Адаму Локку.
За свідченнями його друга, Ричард повідомляв, що оклад за його твір був сумою в 300 доларів (для порівняння — звичайна платня редактора The Sun була приблизно 12 доларів на тиждень). Не важко збагнути причини такої ставки: до його приходу The Sun було локальним виданням, з охопленням не більше за 8 тисяч читачів, а «Місячна утопія» затвердила її позиції вже як лідера.
Видання, що були байдужими до своєї репутації, квапилися назвати відкриття «імовірними», ба навіть «можливими». Прихильники ідеї рабства вбачали в ній приклад доведення своєї ідеї, а віряни готувалися до майбутніх місіонерських місій. Історія була надто гарною, щоб її не розповідати, оскільки ті, хто сперечався, акцентували увагу не на тому чи правдиве дослідження, а наскільки воно є таким.
Яким би геніальним не здавався концепт, сам автор ймовірніше не розраховував, що сатира буде сприйнята настільки буквально. Мета була більш приземленою, полягаючи в пародіюванні астронома-аматора Томаса Діка та його однодумців. Його доктрина християнської філософії передбачала, що ось-ось життя на Місяці буде доведене, але цим наука не обмежиться. Коли телескопи матимуть змогу спостерігати ще далі, людина побачить «множинність світів». Тобто те, що кожна планета є населеною, оскільки божественний план не може бути позбавлений мети.
У 1838 році Дік, здається, досяг свого піку, у своїй великій праці підрахувавши, що наша Сонячна система може містити понад 21 трильйон жителів.
Думка ґрунтувалася на показниках площі поверхні планет, супутників і навіть Сонця, помноженій на щільність населення Англії. Чоловік здобув славу людини, що поєднала релігію, філософію та науку, зокрема серед політиків, письменників і мислителів, як-от у християнських Сполучених Штатах.
За шість днів Локкові вдалося створити новий світ у найбільш можливих деталях: від причин експедиції до вичерпного опису найновітнішого телескопу Гершеля. Останній, щоправда, мав удосталь відмінностей, але це — погрішність будь-якої легенди. Головним є те, що він у ньому побачив. Уже в другій частині зображено ліси, рослинність та кілька видів ссавців і птахів. Погодьтеся, навіть не найкмітливіший читач міг почати щось підозрювати, коли опис дійшов до космічного однорога. Але на той момент не було схоже на те, що це вже когось хвилювало, історія пішла в передрук.
Третя частина здебільшого складалася з опису географії: скель, що всіяні сапфірами, фауни та бізонів із бобрами. Поєднувалося це з дещо перебільшеними описами живого вулкану зі справжнього звіту Гершеля, точніше того, що здавалося вулканами, згідно з його спостереженнями 1787 року. На четвертий день супутник був заселений гуманоїдами з крилами, що нагадували кажанів. Здається, що народ почав щось підозрювати. Конкуренти з газети New York Evening Post опублікували перші заперечення. Цікавішим був підхід The Gloucester Telegraph, які того ж дня повідомили, що ймовірніше відбувається сумнівний «прогрів», хоча й дуже яскравий, але апелювали до газет, які вважали статті Локка достовірними. Виходить, не все так однозначно?
Дві захопливі частини, що послідували за цим, були завершені великим нещастям, коли потужний об’єктив телескопа спричинив пожежу, котра призвела до припинення дослідження.
Не думаю, що Локк керувався мотивацією знищити репутацію Діка, радше виказував сумніви ставлення віри над доказами. А втім, сатирична містифікація дала плацдарм для роздумів науковій фантастиці та підняла питання зіткнення поглядів релігії та науки в галузі космології. Містифікація здобула популярність через протилежні думки про її правдивість або фікцію. Деякі газети друкували цю історію зі своїми коментарями або застереженнями. Як показують приклади, деякі з них були й розважальними, проте це не було важливим, текст став обговорюваним явищем. Як прихильники, так і скептики купували наступний випуск.
Тим часом історія перетнула кордони США. Пройшов якийсь час, допоки заклики про обман почали наздоганяти новини про відкриття. Це — момент, коли визначили вплив та потужність сучасних медіа та їхній зв’язок із громадською довірою, фактами та уявою. Історію навіть довгий час після події перепубліковували у світі, адже тепер вона стала однією з найбільших журналістських маніпуляцій усіх часів.
