Оцінюємо афтерлайф теорії по 5-бальній шкалі

Був у мене колись амбітний проєкт «Мортократія». Вступне слово звучало приблизно так: «Смерть. Що ви знаєте про смерть? Я присвятив смерті все життя і маю, що сказати». Хай там як, але остання частина хибна, коли все інше потребує залишок довгої сивини на голові, що розвиваються на вітру задля надання більшої ваги цій нісенітниці. Поки я не задовольнив жодну з цих формальних умов — доведеться обмежитися набором спрощень і узагальнень.

i2 = −1

Насправді, тут не так багато є від чого відштовхуватись, тому почну з припущення: щоб розповісти про щось — не обов’язково це переживати. Гадаю приклад абстрактної математики буде достатньо ілюстративним.

У разі смерті можливо надати точний опис цьому явищу в біологічному контексті. Якщо ми виключаємо можливість існування свідомості поза тілом, то це й стане повним роз’ясненням. Проте, якщо ми все ж таки припускаємо існування свідомості окремо від тіла, то ми очевидно не зможемо надати докази в межах натуралістичного підходу. Отже можемо приводити філософські аргументи, отримати інформацію від одкровення, або мати переконання стосовно цього на ще якійсь більш екзотичній основі. Тим паче мислити про форми абстрактно, коли в звичайних випадках люди слідують за світом навгадь, сприймаючи його за допомогою своїх відчуттів.

Пекло

Не думаю, що оцінка опції пекла потребує додаткових нашарувань. По-перше, в більшості вірувань, де воно присутнє — це найбільш віддалене від Бога місце. По-друге, більшість уявлень про його структуру й вигляд це переказ переказу «Божественної комедії» Данте. Але пекло може також символізувати внутрішній стан, духовну кризу або моральну деградацію, а не буквальне місце буття після смерті. Далі про один з таких варіантів:

Оцінка 0.5/5, недобре.

Зациклення в різних формах

Коли спотворюється не сама реальність, а здатність її трактувати. Так, звісно, відчуття, звуки, зовнішні подразники фіксуються, але більше нічого не означають. Ти не можеш їх зібрати. Є форма, немає змісту. Тому так само марно спробувати сприймати час. Коли сукупність цих механізмів відсутня або слабша, свідомість стає схожою на змішаний потік різноманітних подій. А тоді і «я» зникне як зайве поняття. З цього виходить тлумачення, що свідомий досвід може продовжувати спотворюватися і розширюватися до нескінченності. У цьому кінцевому вимірі часопростору, який лежить між моментом «смерті» й остаточним припиненням існування, свідомість зазнає абсолютної трансформації. Вона вже не та, з якою ми звикли ідентифікувати себе за життя.

Оцінка 0.5/5, застрягти в такому концепті при негативних обставинах не надихає

«Життя пробігло перед очима». Якщо не помиляюся, ми навіть маємо цьому підтвердження завдяки спостереженню за мозковою активністю помираючих. А справа тут ось у чому: якщо життя проноситься перед очима, то пролітає також і момент смерті, що й зациклює його. Тому немає сенсу думати, чи реальність взагалі існує навколо, адже коли життя добігає кінця, ми знову вмираємо й починаємо наново. Початок і кінець майже поруч.

Оцінка 1.5/5, не так погано як попередній варіант, але, дідько, все одно відстій

Рай

Значить, про рай. Страшний суд є моментом, коли Ісус Христос повернеться на землю, щоб судити живих і мертвих. Після цього праведні душі ввійдуть до Царства Небесного (або раю), тоді як грішники будуть відкинуті. Цей момент часто вважається остаточним розмежуванням між вічним блаженством і безкінечною карою. В юдаїзмі більше зосереджуються на вдосконаленні душі, а не на локаціях раю. В ісламі є поняття барзах — стану душі, який відображає її земні дії. Де праведники відчувають спокій та блаженство, а грішники страждають. Цей проміжний стан не є кінцевим вироком, оскільки остаточне судження відбудеться на Страшному суді.

У мене з цим тлумаченням складнощі на етапі нескінченності. Справа в тому, що мозок, запрограмований на пошук і вирішення проблем, не здатний збагнути концепт, де нудьга й незадоволення не існують. Тобто бачення раю кожною авраамічною релігією таке, що в ньому душі повністю задоволені. Так, представлене нескінченне різноманіття діяльностей та вражень. Це означає, що нудьга може не існувати, оскільки завжди знайдеться щось нове для досвіду. Але як бути, якщо саме існування набридло? У мене за життя з гедонізмом справи не склались, а тут ще й застрягти в такому стані назавжди! Схоже, що треба просто випити більше соми. Або ні, бо духовне задоволення зумовлене близькістю до Бога чи вищої сили. У будь-якому разі запропоновано багато часу на переосмислення людських уявлень про щастя, задоволення і радість.

Але одна справа вірити в існування раю, інша справа бути впевненим, що ти туди потрапиш. Протягом життя в мене виникали труднощі з обома пунктами, чого не скажеш про американців. У книзі «Примхологія»(Quirkology) згадувалося опитування новинного агентства 1997 року на тему «Хто скоріше за все потрапить до раю?». 60% сказали, що принцеса Діана, 79% — Матір Тереза, а 87% — несподівано — що вони самі. Пізніше дослідження від Barna Group не підтвердило такі великі амбіції, та за їхніми даними, тільки майже дві третини опитаних американців (64%) вірять, що потраплять до раю.

Оцінка 3.25/5, якщо баґ з гедонізмом дійсно виправлений, то цілком собі гарний концепт

Спостереження

Я не думаю, що є сенс зупинятися на концепції привидів і на суміжних із нею, та й фільм «Привид» з Патріком Свейзі мені ніколи не подобався, тому тут говорити є мало про що. При варіанті зі спостереженням є два розгалуження. Перше — ти тепер володієш абсолютним знанням і світ тобі зрозумілий. Друге — тобі все ще потрібно самому прийти до абсолютного розуміння шляхом спостереження, але на світ ти впливати не можеш. Це виглядає нуднуватим з обох боків, особливо з першого, але, можливо, це тому, що, не досягши розуміння, я навіть не можу уявити, як це — дивитися на світ таким чином. Бо це настільки високо. Якщо так, то в обох випадках це має особливий сенс.

Оцінка 2.5/5, потребує більше, ніж зазвичай, припущень, щоб працювало, та й те зі скрипом

Нічогісенько

Свідомість пов’язана виключно з фізичними процесами в мозку. Коли ці процеси припиняються після смерті, свідомість також припиняється. Це не «ти оточений темрявою». Це просто не ти, тебе більше немає.

Оцінка 4/5, загалом влаштовує та втішає

Реінкарнація

Як і в попередніх концептах, основоположне твердження виходить із того, що свідомість існує незалежно від фізичного тіла й продовжує існувати після його смерті. У статті про те, чому буддисти завжди прагнуть майстерності, я обґрунтував думку, що початок і кінець розташовуються поруч, але тут смерть є не кінцем, а маркуванням переходу до наступного етапу або народженням в іншій формі. Не забуваємо, що тут час також не є лінійним. Ми не знаємо про реінкарнацію більше, аніж знаємо. А що відбувається після виходу з цього циклу? Як відчувається свідомість — чи це інший концепт, не пов’язаний з afterlife? Це все цікаво, але розумні люди мені порадили в цьому аспекті правильно задавати питання. Суть в тому, що реінкарнація як наслідок карми — це і є стан речей, коли звільнення з кола перероджень не є початковою частиною цього вчення. Оце суть реінкарнації і, в принципі, воно само в собі довершене вчення. Мокша, нірвана тощо — це вже коли ти дивишся на цю ситуацію як на погану, таку, де ти раб смерті. Тобто вчення про реінкарнацію окреме від вчення про звільнення. Це валідно розглядати реінкарнацію як варіант afterlife, а от мокшу, мукті, нірвану невалідно розглядати як варіант afterlife. Це, по суті, варіант after reincarnation.

Оцінка 3/5, якщо дивитися на це не як на недолік, то дуже цікаво, та мені завжди подобався серіал «Квантовий стрибок».

Космічна теорія

Свідомість не об’єктивна й не необ’єктивна, вона просто належить не нам (ми — в контексті фізичних тіл) і в момент смерті повертається в космос.

Оцінка 4.25/5, гарний компромісний варіант

Це, до речі, не Войд Волопаса (Boötes Void), а Барнард 68, молекулярна хмара

Єдність зі всесвітом

«Я» — це тривка лінія моєї пам’яті, але якщо ні? Загалом тут я хотів би поговорити про пантеїстичні концепції, але в інших зацікавлених у темі авторів я піддивився згадки оповідання Енді Віра «Яйце». Головний герой(ГГ) помирає та Бог пояснює йому, що те, що ГГ називав «я», — це умовно «душа», яка переживає всі людські життя в різні часи й у різних місцях. Побувати на позиції кожного солдата й командувача, написати всі коментарі та всі книги, бути ботом кожного політика й кожним політиком. Ця ідея заснована на концепції, що всі людські істоти є однією і тією ж особою, яка переживає численні життя для набуття досвіду. Ціль — фінальна трансформація до всемогутньої істоти. Бог пояснює, що кожен раз, коли ГГ взаємодіє з іншими людьми, він насправді взаємодіє з іншими версіями себе. Ця концепція не пов’язана з кармою, і він, а, фактично, ти чи я — проходить(мо) крізь кожне людське існування в циклічному порядку. Таким чином, дії в поточному житті насправді не впливають істотно на майбутні інкарнації, за винятком того, що ти переживатимеш всі наслідки кожної взаємодії. Нагадує правило справедливої ідеології: якщо ти революціонер, який змінює поточний лад, уявляй себе на самому дні й від цього будуй планування. Або ще простіше: «вчиняй з іншими так, як хотів би, щоб вчиняли з тобою».

При тому в багатьох пантеїстичних системах після смерті не передбачається збереження індивідуальної свідомості. Натомість після смерті ти розчиняєшся в абсолюті, універсальній сутності. Або натуралістичне бачення, де фізичне тіло повертається до Землі й стає частиною екосистеми, тобто не в духовному сенсі, а радше в природньому.

Або для того, щоб зрозуміти цей світ і покращувати його протягом існувань.

Оцінка 4.75/5, гарно

Симуляція

Аргумент Бострома складається з трьох частин. Сценарій перший — найбільш трагічний. Людство вимерло, перш ніж досягло постлюдського стану, такого, в якому можливі створення масштабних симуляцій. Сценарій другий — більш оптимістичний: людство досягло постлюдського стану, але не було зацікавлено в створенні симуляцій своїх предків із різних причин, та це не означає, що відкинуло таку ідею зовсім. Людство могло її реалізувати, але не бути задоволеним результатом. Скоріше за все, через недоцільність спалювання таких високих обчислювальних потужностей. І третій — було зацікавлено й створило. Але кількість симуляцій, що можуть бути створені, значно перевищує кількість «реальних» цивілізацій. Якщо саме останній сценарій опиниться істинним, то ймовірність нашого перебування в «реальності» наближається до нуля.

Перше серйозне припущення для цієї теорії вже дуже суперечливе. Тобто розглядання свідомості виключно як процесу обробки інформації через обчислення, коли всі відчуття, сприйняття та думки можуть бути згенеровані симуляційними алгоритмами. Таким чином відкидається необхідність біологічного мозку в його звичному вигляді. Але це функціоналістський підхід, який піддають критиці. Головне, з чого критики виходять у своїй незгоді, так це те, що свідомість тісно пов’язана з біологічними й фізіологічними процесами мозку, і у випадку відділення не буде свідомістю в повній мірі. А також із того, що й ті ж ментальні стани можуть бути реалізовані в дуже різних фізичних системах із різним результатом на виході, що викликає сумніви щодо можливості їх точного моделювання.

Насправді це класна тема для окремого циклу, але тут я надав дуже спрощені бачення для розуміння теми дискусії, ми тут зібралися для «афтерлайф».

На ділі, мій рісьорч тут зайшов у глухий кут, бо теорія як така не має на меті пояснення цього аспекту, а тому пропозицій існує купа, як і потенційних згенерованих всесвітів. На мою думку, їх усіх об’єднує спільна риса, схожа на минулу космічну теорію, що свідомість не належить тобі, бо як таке поняття «ти» розмивається. Тобто може бути як і абсолютне нічого, стан вимкненого комп’ютера, коли ти вже не потрібний в симуляції і ніякі процеси не відбуваються без обчислень. Але те саме можна й інтерпретувати як певну реінкарнацію, наприклад, якщо «я» — це обчислювальний апарат, який потім симулює інший процес. А якщо при нескінченних або майже нескінченних ресурсах генерувати потім і післясмертний досвід?

Оцінка 2.75/5, не такий поганий варіант, але тепер у мене більше питань, аніж було до того, як я розпочав вивчення теми