Перший вихід усе ж таки був здебільшого стихійним, але це й зробило його вартісним. Зважаючи на загалом напружену атмосферу та тільки ситуативну організованість - не обійшлося без сутичок. Початок бійки я пропустив, бо увага зосереджена була на імпровізованій сцені, але з того, що розпитав обмежилися стислим описом «висловився проти територіальної цілісності України». Що ж, якщо це так, то чоловік швидше ніж оперативно засвоїв причинно-наслідкові зв’язки. Швидко розняли та зіткнення тривало не більше ніж хвилину.

Але цей прикрий інцидент не затьмарив перший вечір зібрання, яке видалося доволі активним і запальним. Що головне - змогло заживити вже наступний день.

Другого вечора обурення здавалося дійшло до свого апофеозу. Я спізнився на 5 хвилин від оголошеного часу та вже до площі було не пробратися.

Втім, мітинг не обмежився площею коло пам’ятника та пікетувальники проходили вулицями Львова. Регулювальники виконали роботу чудово.

З негативного відмічу спробу залізти на плечі Шевченку, краще було б просто великий плакат покласти йому в руки. Головне який плакат, адже помітив дуже сумнівний «Усик наш президент». Залишається надія на постіронію, але від цього не виглядає це менш кринжовим. Інші галаси були куди кращими та не було жодних підігрувань російським наративам про переворот або інше, що можна було б використати для зайвого розхитування. Західні та провідні медіа наявні гасла транслювали правильно та можна вважати, що шкоду репутації України була загладжена, чого не скажеш про владу.

Джерелом влади є народ з картонками?

Погодження тексту нового законопроєкту, якщо й зменшило напругу, то не сильно. Тим паче не характер зібрання. За спостереженнями, на піку третього вечора зібралося біля двох тисяч людей.

Скандування «Владу геть» не встигло рознестися натовпом, як з трибуни було зарублене: «Мітинг не про це».

Цікаво, що конспірологія якщо й була, то залишилася на кухнях серед відповідних прошарків. Тоді як інші наративи про передєл власті, соросят  або подібні опинилися настільки неактуальними під загальною енергією, що не встигли розповсюдитися. 

Запальні промови підсумувалися виступ етногурту з традиційними піснями виконані хоч самокерованим хором, але з достатнім для того надривом. Не було хіба «Гай, зелений гай», а шкода.

Втім справжня цінність цих заходів виднітиметься пізніше. Присутні набираються досвіду та віри у свої сили, розвиваючи вплив не тільки на політичну дискусію в країні, а й на цілком собі політичну реальність.