Значить, потенціал для інтересу до твору спіткав мене ще в старшій школі, але, сподіваюся, не до цілковитого розуміння твору. Фаху я не маю, пілотом цивільної авіації я не став, а кар’єра викладача історії в харківському університеті все ще десь далеко. Усі роботи окрім спостерігача на виборах виглядають карикатурою на самих себе, точніше більше ніж цього потребує реальність. Номінально ми тут слухаємо гімн життя в усіх його проявах, нагадаю. Принаймні так стверджує офіційна анотація до твору:
«Поштамт» — не лише історія дванадцяти років марудної праці на чорній роботі, — це дотепний і сентиментальний гімн життю в усіх його проявах, без реверансів і цензури.
До мене приїздив минулого року мій друг Ґораґе, як раз у період активного набору нічних змін, що й створило потрібний антураж для дискусій про кар’єрний нігілізм, Всесвіт і взагалі. І в мене в голові ніяк не складалася послідовність: потрібно робити круту кар’єру (для чого?), щоб мати багато грошей (на що?), а на що їх витрачати я не знаю. Можливо занадто довго жив у ситуації, де грошей потрібно або забагато, або непотрібно зовсім. Але це зовсім не аскеза, адже ідея все одно валиться одним мисленнєвим експериментом: у ньому мені з неба матеріалізується спадок просторової квартири на Чічібабіна. Я б не удавав, що відмовляюся, навіть пошепки. Раптом мене почують демони.
Так от про два питання вище. Перше питання пройшло повз Генрі Чінаскі, але він знайшов відповідь на друге питання. У віскі, ставках на іподромі та жінках. І суто в такому порядку. Люди приходять і приходять у поштове відділення Чінаскі, але йому все важче роздивлятися їхні відмінності. З кожним поверненням на поштамт, з кожними невдалими стосунками та ще більш загиджених готельних номерах, Генрі пробирається далі й у своїх блуканнях видніється… Та мабуть, нічого. Поки що. Що гірше, це все одно гарний результат. Незабаром його спантеличить те, що для досягання найкращого достатньо було нічого не робити, читай - не сильно шкодити.
Усе це не могло не відбитися й на стилі написання, легко й невимушено. Поштамт обов'язково читати в перекладі стронґовського. Якби його витончено не обсирали знавці справи, він того вартий. Ба більше, поїбать, мій сапорт ставав причиною чому я вкотре провалив неіронічну спробу перестати лаятися. Щозміни. Я прийшов готовим слухати й вчитися в професіоналів, Чінаскі, навчи мене нахуй.
Не згоден з тлумаченням твору як «вміння створювати красу з потворності» не тільки з цієї причини. Багато відгуків на книгу посилаються на той "неприємний епізод", що залишає надто похмурий посмак на всю книгу. І він дійсно таким є і змушує читача або прийняти його і жити як персонаж Чінаскі або завершити історію на цьому ж моменті. Перша дорога чи не єдиний шлях до наступної творчості Буковскі, але якщо ти обереш другу, не думаю, що нарвешся на бодай якесь засудження. Я б хотів зробити так само, не получилося.
«Зранку настав ранок, і я все ще був живий.
Можливо, я напишу роман, подумав я.
І потім я це зробив».
Я не думаю, що Чарльз Буковскі був генієм чи написав щось приголомшливе. Він зміг це написати. Написати так, щоб від прочитання ставало легше й сьогодні. Здається, що в цьому й найбільша трагедія. Азімовське майбутнє ще не настало, ми працюємо на поштамтах.
Оцінка: 4.25/5
Обговорення