«Незалежно від міркувань з цього питання, вичерпну відповідь всім потребуючим більш категоричної умови проти військових формувань у мирний час полягає в тому, що вся військова міць передбачуваного уряду повинна знаходитися в руках представників народу. Це важливо і в кінцевому випадку є єдиним способом забезпечення прав і привілеїв народу в громадянському суспільстві...»
(С) Александер Гамільтон, Записки Федераліста №28, 1787 рік. Розгляд ідеї обмеження законодавчої влади стосовно спільної оборони (продовження)
Дискусія про легалізацію вогнепальної зброї для цивільного населення в декілька ходів зводиться до ідеї «Другої поправки». Воно й не дивно, адже приклад США є найбільш показовим історичним прецедентом легалізації зброї у великій державі. Але окрім цього факту, на мою думку, важливіше розуміти контекст у якому був прийнятий подібний закон, для чого він слугував і чому йому вдається декілька століть витримувати критику та правову протидію.
Значить прийнятий текст звучить як[великі літери відповідно оригіналу]:
Прийняті версії штатів відрізнялися комами, однак на сенс принципово не впливали, щоб зупинятися на них детальніше. Що дійсно відрізняється так це терміни й те, на які норми вони посилаються. Тож треба перевіряти це також, позаяк багато подій, що визначили правові й культурні норми не встигли відбутися й сучасне визначення того ж ополчення не підходить. Отже, уявімо, що ми не знаємо що принесе для країни поправка, але з чим до неї прийшли? Постійної армії немає, тим паче поки політичний дискурс розривався дебатами між федералістами та антифедералістами, тільки довести необхідність її створення це цілком собі амбітна задача. Далі, відповідно, не узгоджений формат поліцейських сил, національна гвардія теж дуже далека перспектива та і як поняття почне існування від Французької революції. Резолюція континентального Конгресу 1775 року задля боротьби за незалежність утворила Континентальну армію, проте це більше спроба організації ополчень ніж повноцінні збройні сили, хоча й згодом показали себе дуже ефективними в поставленій задачі, а з 1784 тільки-но почався процес створення регулярної армії. У таких умовах уряду залишається організація ополчення, що регламентується законом від 1792 року, що набув чинності в наступний після другої поправки рік.
Зарахованим до ополчення ставав будь-який дієздатний вільний білий чоловік. Мисливська рушниця та мушкет є принципово різними концепціями, а закон стверджує, що за відсутністю потрібної зброї, питання де її дістати все одно лягає на плечі новоствореного воїна. Дух часу, але в багатьох вона вже й так була, про це трошки згодом. Для інших це майже завжди це означало її придбати, а отже не виникало питань, що ополченець тримав її в себе до подій або після. У себе. Самозахист у громадському, а не політичному сенсі потребував інших категорій.
Отже, ми підібралися до трьох припущень щодо осмислення контексту. Вони не обов’язково є взаємозамінними, але для різнобічного огляду варто приділити увагу всім. Значитьпершеполягає в обґрунтуванні утворенні союзу, описаний в «Записках Федераліста», далі продовження номера цитованого на початку:
«...Якщо представники народу зрадять своїх виборців, тоді не залишиться ніяких засобів, крім здійснення початкового права самозахисту, яке має першорядне значення у всіх позитивних формах правління і може застосовуватися куди з більшими шансами на успіх проти національних правителів-узурпаторів, ніж правителів окремого Штату...»
Загалом, Гамільтон використовував подібні риторичні прийоми захисту свобод в першу чергу як аргумент обґрунтування саме ідеї союзу штатів
Власне «Записки» є збіркою публікацій батьків-засновників щодо нежиттєздатності ідей крім федеративної держави минулих колоній. Важливо розуміти, що ідея американського націоналізму, у сенсі ототожнювати себе з політичним утворенням союзу над штатом не була панівною ще певний період американської історії. Солдат радо віддав присягу умовному Мериленду, ніж Союзу. Гамільтон у команді Джеймса Медісона та Джона Джея робили перші кроки у вирішенні цього, в першу чергу через доведення неможливості захисту ідеалів революції в окремих державах на теренах минулих колоній.
«...Припустимо, ті, кому довірено вищу владу в Штаті, перетворяться в узурпаторів, але ж в різних ділянках, підокругах або округах, а з них і складається штат, немає окремих урядів, які могли б організувати оборону. Громадянам доведеться кинутися натовпом до зброї, неорганізовано, безсистемно, без ресурсів, за винятком їх власного мужності і відчаю. А узурпатори, спираючись на формальну законність, швидше за все, зможуть знищити опозицію у зародку».
Тут настає черга другого припущення щодо контексту, що Гамільтон прагнув запобігання повторенню пастки генерала Ґейджа як конкретного зрозумілого прикладу з живої пам’яті та тиранії зокрема. Цей генерал, власне, обіграв повстанців незадовго до цього. Заволодівши інформацією про розташування зброї ополчення Бостона, він завдав першого серйозного удару обороноздатності міста. Проте нелетальний, адже озброєння населення колонії відбувалося не в один день і залишалося достатньо бунтівників зі зброєю в домівках. Другим ударом стала пастка. Генерал запровадив конфіскацію зброї в обмін на таку собі амністію, мовляв, містяни зможуть вільно піти з міста.
Обіцянки він не дотримався взявши людей в заручники.
«...Чим менша територія, тим важче народу скласти регулярний або систематичний план опору і тим легше придушити початкові спроби виступу. Можна швидше зібрати розвідувальні дані про їх приготування і пересування, а військові сили узурпаторів можуть швидше бути спрямовані до джерела опозиції. У цих умовах має бути надзвичайний збіг обставин, щоб забезпечити успіх народного опору».
Для радикалізації населення колоній це був прецедент. Патріоти сусідніх колоній з Вірджинії, Пенсильванії та Нью-Йорку отримали сигнал, що королівська влада не збирається захищати декларовані права Англії 1689 року, де значилося: «особи, які є протестантами, повинні мати зброю для свого захисту, залежно від обставин, яка дозволена Законом».«Новим англійцям», що вже відчули на собі справжню дію цих прав і свобод на континенті став необхідним новий гарант.
Ці події виходять з ширшого контексту, коли Сполучене Королівство спробувало покрити провали запровадженої політики вичавлюванням коштів з колоній, а в 1768 році захопленням повсталого Бостона. Адже всього через два роки, в 1770 році це обернеться для демонстрантів кулями та питання озброєння стає риторичним, так само як і для встановленого британського уряду питання її заборони. Озброєння колоністів не було таємницею для всіх ешелонів влади. Наступним кроком Ґеорґа III стають торгівельні обмеження Порох з Британії більше не експортувався в колонії, а всі іноземні імпорти суворо відрізалися. Одне ембарго не було б достатньо ефективним, якби роялістам не вдалося розвідати ключову точку збуту колоністів на мисі. Порох зі складів конфіскувався вже знайомим генералом Ґейджем, який звів систему обшуків підозрілих осіб.
Увесь історичний досвід минулого показує, що становлення уряду неможливе без організації підпорядкованих груп зі зброєю
Відбувалося воно й до революції, але потребувало бодай якогось регламентування. Принципи цінувалися незалежно від штату, але правовий початок можна вести від Вірджинії, першого штату чия прийнята декларація прав містила положення:«добре кероване ополчення, що формувалася з народу, навченого володіти зброєю».Пенсильванія не відставатиме:«народ має право носити зброю для свого захисту і захисту штату». Цитований раніше Гамільтон належав до кола федералістів, котрі відстоювали відсутність біллю про права в конституції, але з антифедералістами сходилися в ідеї дозволу зброї для населення, просто за різної аргументації. Тим часом у 1788 році конвенти штатів починають розгляд запропонованої ранішим роком конституції. Цей момент розглядається окремо в сьогоднішній темі саме через наслідки такого рішення. Справа тут у тому, що право носити зброю було частиною як раз білля про права, разом з іншими свободами. Проблеми почалися коли захисники включення біллю не набрали більшості. Вимушений був компроміс, окремо від білля про права, меншість штату Пенсильванія внесли«народ мав право носити зброю для власного захисту, захисту штату та Сполучених Штатів, а також для полювання»,як безальтернативну опцію.
В інших штатах білль про права був надто популярним, щоб його федералісти могли його ігнорувати. Важливий хід зробила Північна Кароліна, відмовившись ратифікувати конституцію доки білль не винесуть на розгляд в конгресі. Джеймс Медісон своєї обіцянки дотримався та «Білль про права» разом з другою поправкою були винесені на голосування вже на першому засіданні в 1789 році.
Мені подобається це пояснення, воно значно ширше за «можливості захисту молодої демократії», складно уявити більшість політикуму котрі проголосують за формулювання «дати можливість скинути владу збройним поставанням як найбільш ефективним методом тиску». Вони були ідеалістами, але не дурнями.Зрештою, гадати не доведеться, адже зафіксовані пропозиції штатів щодо формулювання Біллю про права. Нью-Гемпшир сформулював як:«Конгрес не має права роззброювати жодного громадянина» за винятком випадків повстання.Вже про захист від тиранії не йдеться.Вірджинія змістила акцент з права на обов’язок, представником штату Патріком Генрі«кожен чоловік має бути озброєний»,Семюел Адамс з Массачусетсу конкретизував і послабив, щоб «мирні громадяни» мали право зберігати «свою власну зброю»,а Джордж Мейсон,також з Вірджинії,додав, що мова в нас йде не тільки про зберігання рушниць в шухлядці, а як«права народу зберігати та носити зброю».
Це зайвий раз підтверджує широку усвідомленість положенням в країні на всіх її рівнях і плавно підводить дотретього припущення, найбільш прагматичного з усіх. Ті, хто схильні до міркувань, так само схильні до незгод. Під кінець століття в новій державі особливо активними опинилися аграрії зі своїми заколотами. Повстання Шейса, назване на честь свого провідника, ветерана війни за незалежність відлунювало далеко за межі Массачусетсу. У політичному сенсі він програв і за великою удачею був помилуваний від страти. Однак, сигнал був поданий недвозначний, адже ополчення фінансове на приватний кошт не впоралися та були залучені сили штату. До Шейса акції мали з себе локальні ініціативи з блокування судів або опір сплаті податків, були стихійними та без лідера. Тому другу поправку в такому контексті можна сприймати як легалізацію можливості джентрі (у вузькому значенні багатих землевласників, переважно півдня США до революції, після в історіографії, як правило, не вживається) давати опір повстанням своїм коштом в умовах відсутності розбудованої армії або правоохоронних структур.
Отже, підбиваючи підсумки, маємо що славнозвісна друга поправка ґрунтувалася на вже частково озброєному суспільстві та збігу обставин необхідності мати боєздатні одиниці в умовах відсутності регулярної армії. До того ж намагатися роззброїти населення, яке відбило навалу однієї з найсильніших армій з найкращим флотом, котрі намагалися зробити це саме до тебе означає політичне самогубство в один хід. Ухвалені наступні рішення призвели до того, що право на зброю стало одночасно обов'язком для значної частини населення вже й у післявоєнний період. Таким чином було закрите нетривале вікно коли теоретично залишаласямалоймовірнаможливість винесення питання про заборону володіння вогнепальною зброєю, поки цей народ не був достатньо озброєним і ідейно зарядженим, щоб мати змогу протидіяти. Чи це була гра в довгу батьків-засновників, та якщо так, то з ідеалістичних міркувань чи розрахунку ефективності? Чи то так просто вийшло? Точно сказати не вийде.
Тим хто схоче використовувати приклад в аргументації щодо легалізації вогнепальної зброї, переведу увагу на ще дещо. Олексій Мочанов, відзначений іменною вогнепальною зброєю, у розмові на злободенну тему жартував, що з чинним законодавством в гіпотетичній ситуації Форт-12 просто виграє йому десяток секунд у розмові з поліціянтами. Умовно, якщо він зі своїм колегою потрапили в таку ситуацію з застосуванням пістолетів для самозахисту, колега посиплеться на питанні звідки він зброю роздобув, а Олексій на наступному — на якій підставі застосував.
Джерела:
Гамільтон А., Медісон Дж., Джей Дж. Записки Федераліста. Нью-Йорк: The Independent Journal, The New York Packet, 1787 // Переклад: ГО «Від кількості до якості», 2019 р. [Пряма цитована частина: №28, інші матеріали взяті з частин: №2-7 та №15-20].
Холбрук С. Право народу на зберігання та носіння зброї: друга поправка біллю про права США. // Право США. 2013. №1-2. С. 240-250.
Militia Act of 1792. Constitution Society. URL: https://constitution.org/1-Activism/mil/mil_act_1792.htm (дата звернення: 20.04.2026)
George E. Connor, The politics of insurrection: A comparative analysis of the shays', whiskey, and fries' rebellions. The Social Science Journal, Volume 29, Issue 3, 1992. P. 259-281.
Обговорення