Мій путівник істотно застарів і однією з ключових задач стояло підтвердження цього факту. Принаймні я покладав на це надії більше ніж варто. А далі взагалі в повітрі віяло нью-ейджем з Білого лотосу, тому я оцінюю увесь матеріал нейтрально.

Як такої порівняльної чи аналітичної мети я не переслідував, а лише закрити борг дитинства й початку цього проєкту. Обидва прагнення посилаються на один конкретний фотоальбом, подарований моєму дідові за далекої перебудови. Обкладинка його виднілася протягом кожного літа, що ми з моїм братом перебували. Пізніше вияснилася, що вона закривала літературу корінці котрої соромно демонструвати, але надто рідка, щоб викинути остаточно.

Питання в тому, щоб відвідати місто маючи артефакт на руках не стояло, але чекало свого часу. Тепер і привід був, роздобув і заправив Київ-19. На щастя вінтажні фотоапарати йдуть з вбудованим ретро-фільтром, тож цього разу має вийти, як мінімум, цікавіше.

Подорож треба з чогось почати та вже перший об’єкт мені подобається більше за зображений з альбому.

Далі від нього по вулиці був ще один магазин, настільки просякнув капіталізмом, що став його уособленням. На жаль без відповідника з альбому.

Наскільки бездонним не здавалося б розчарування від усвідомлення, що відділення Нової Пошти може бути найсучаснішим місцем навколо в містечках менших, рівно як і втома від цього самого усвідомлення, я все одно надаватиму перевагу цьому дизайну. В одному з найулюбленіших випусків VSause Майкл спростовував об’єктивність висновків з ефекту ретроактивного старіння. Мовляв, молоді люди на фотографіях здаються старішими від свого зафільмованого віку здебільшого, бо ми вважаємо, що так виглядають старі люди. Припущу, що з цією книгарнею схожий ефект. Лаковані дерев’яні вставки зараз навіть за умовою доглянутості здаються старими, бо вважається, що так виглядали старі інтер’єри, а надалі натягнуті контексти провінційності тільки погіршують ситуацію. Однак цьому ефекту доводиться співіснувати з дуже стійким враженням. Культурний шок початку 20-х для мене, це коли в рамках дослідження переглядав сцени з підліткового совітського фільму і різко збагнув, що ось воно, парк розваг, вивіски магазині, парти в школах, фарбована підлога - все це ніколи не виглядало новим. Батько підтвердив. Суб’єктивно сказати який з двох ефектів насправді ближчий до істини не наважуся. У будь-якому разі, дякую Книгарні Є, що вона існує.

Щоразу радію коли бачу увімкнені фонтани. Простий і дуже чесний індикатор упевненості в завтрашньому дні.

Ще один Тарас до колекції!

Прогадав з ракурсом, перепрошую.

Також без відповідника, адже об’єднаний меморіальний комплекс позначає неможлива раніше релігійна фігура. Під нею одночасно співіснують совітський меморіал з відповідним фрагментом ДСВ, та дві композиції присвячені сучасній російсько-українській війні – АТО й добі повномасштабного вторгнення. Вважаю, що це взаємозаперечні параграфи й варто б вже надати другому перевагу.

Про пагорб Слави нічого нового сказати не вийде.

За ним новітні мікрорайони мають вигляд на Дніпро здатний розчулити навіть самого затятого поціновувача мемів про (кожен раз обов’язково нелегальні) бетонні забудови.

Тим часом я знову був як удома, адже наступним у переліку був Центральний ринок, який, майже напевно в несвідомій уяві не був не центральним і навіть не ринком. Що й споріднювало його з харківським благбазом, який теж офіційно зветься Центральним ринком з відповідною станцією метро, а стара назва так само не прижилася. Тільки тут, у Черкасах, він раніше був Колгоспним ринком, а не Комунальним. Отже, це був ретро-базар, котрий на наявність раклів-карманників не перевіряв.

Поки я шукав ракурси для чаші базару, зріла пара наважувалася підійти й місцевий чоловік відрізав питанням

-          Ви знімаєте свадьби?

Оцінка наскільки він серйозно звертався поляризувалася протягом всього нашого нетривалого діалогу і я наразі не можу оцінити це навіть приблизно. Жінка просто усміхнено кивала. Рух її пальцями був настільки механічно відточений, що мені здається вона б продовжувала так само і якби цигарка раптово розчинилася в просторі. Наше прощання й взаємне побажання гарного вечора було не менш живим від усієї ділової пропозиції.

До речі з іншого боку базар обріс більш звичними архітектурними рисами капіталізму й новий ТЦ, імовірно, успадкував також його ім’я. Дистопічні образи коли вся архітектура місцевості утворена за образом і подобієм АТБ надто сумні й реалістичні, щоб їх уявляти, тому я й не намагаюся.

Колишньому кінотеатру «Романтик» пощастило найменше, будівля вкотре пішла з молотка, але цього разу дійсно збирається відбутися щось. Швидше б, бо покриття починає вкриватися сектантською агіткою.

Кладовище між вулицями Надпільною і Благовісною, іменується просто як «Старе»

Хоча, звісно, немає сенсу приховувати, що я шукав був одну дуже конкретну могилу. Можливості дізнатися точне місце поховання в мене немає та й те що воно в Черкасах то лише припущення, хай там навіть обґрунтоване. Просто сподіваюся, що мені пощастить. Серед усіх камінців мій погляд зачепиться за потрібні очі. Я скину свій рюкзак і присяду поруч. Це була довга дорога за супровід у якій я жодного разу не подякував.